…о восьмій вечора наприкінці серпня, заїхавши на головну площу села з побіленою автобусною зупинкою, гусячим пір’ям, споришем, поодинокими деревами і рундучками для торгівлі, я стала навпроти собору св. Йосифа, стулила руки в замок і промовила про себе “ну, драстуй, милий”. І зрозуміла: цілий рік мене тягло саме сюди.
Розглядати таку величну ветхість треба якраз увечері, коли лягає легенький туман, коли після вечірньої служби з церковного ганку спускаються веселі прихожани, коли лягають сірувато-голубувато-сріблясті тіні і втаємничується кожен закуток, кожен вигин.
Про Підгірці я писала торік: рівно на той День Незалежності ми були тут з малим Гошею. Отут ми були і отут. Там ухоплені певні деталі і тонкості, помітні лиш при яскравому освітленні. А сутінки виокреслюють загальний контур.
ось він, красень
а це Підгорецький замок
вечірній краєвид із тераси
сама тераса; зверніть увагу, ми далеко не самі, очевидно, дехто з моїх співвітчизників теж знає про вечірню ману ходіння по руїнах
а це флігель, якого не розгледіли як слід торік, і який, кажуть, нині реставрується.
бо ми побачили цього флігеля з дороги через хвіртку. а на хвіртці отаке-о: тут раніше був тубдиспансер. цікаво, як воно сухоти лікуються у таких сірих мурах-похмурах.
…а я згадувала Москальцеве:
князю, мовчи, дослухайся таємного руху
темних сонетів, байдужих до гніву твого…
і думала: чому воно не далося мені для перекладу півроку тому? тоді я картала себе: ледача. а нині думаю: мабуть, тому, що я не відчула це шкірою. так, як нині Підгірці.
Mama Che 
Я тут була десь років 4 тому…Ми були у відрядженні в Бродах, то ж я своїм угорським колегам шукала щось для “культурної програми”. І знайшла, навіть не сподівалася такій красі. Правда в сам замок ми не попали, сказали, що він на реставрації. Хоча по ваших фото цього не видно. І дуже жалко, що така краса так просто пропадає. Ще тоді були в Олесівському замку, там стан набагато кращий. І ще десь в тих краях була стара верба, біля якої Богдан Хмельницький міняв коней. Ви там часом не були?
я ще у Броди хочу потрапити. Чоловік мій там служив колись, але тоді було не до замків та фортець. це на наступний рік: золочів, жовква, броди, буськ…
а щодо верби хм: жаль, шо не була присутня при такій видатній події)))))))))))
там ще один прецікавий пам’ятник є. я напишу трохи згодом. щоправда, зовсім з іншої опери.
Золочів поряд з Підгірцями, практично
да я бачила. близько 30 кілометрів. але ж дорога,кажуть, тавочкі…
поїдемо обов’язково наступного року. кажуть, розкішно
Прошу вибачення не верба, а липа…Ось тут вона росте: Липа, що росте в с. Підгірці Бродовського району Львівської області біля замку на території парку садово-паркового мистецтва національного значення “Підгорецький”. Обхват 6,60 м, висота 11 метрів, вік близько 700 років. Немає огорожі. Є дупла. Товсті гілки можуть у будь-який момент зламатися, оскільки не мають підпори.
дуже красиво, люблю це місце, попри усю розруху і руїну
мене ще дуже вразила грабова алея, яка виросла з живої загорожі від костьолу до палацу…
так, так. такої значущості алею бачила хіба ще в Устилузі до будинку Стравінського.
… щоб отак кожен крок відлунював історією… вибачте за метафоризьму…
отака велична ветхість була притаманна колись палацу Розумовського в Батурині, такі дивовижні настрої навіював! а тепер, після реставрації, він як підмолоджений мрець у кічуватій труні 😦
се точно. мені ще “смешон и ветреный старик” сюди ліпиться. от і думай про реставрацію, про необходимість якої так довго говорили більшовики…
кажуть, 10% цементний розчин вирішує проблему, просто укріплюючи стіни й не даючи їм руйнуватися впродовж 10 років..
огоооо… липа-патріарх. треба буде глянути, я собі зауважила, до речі, що за архітектурою недосить уваги приділяю саме природі.
дякую дуже.