Сергій Козлов. Якщо мене нема

Гарні казочки у Козлова. Не дидактичні зовсім, за що й люблю такі речі.

ЯКЩО МЕНЕ НЕМА

Ось-ось засвітяться зорі, і місяць попливе, погойдуючись, понад тихими осінніми полями. А потім зазирне в ліс, зачепиться за верхівку найвищої ялини — тут його й побачать Іжачок із Ведмедиком.
– Диви, – скаже Їжачок.
– Умгу, – відгукнеться Ведмедик. А місяць підійметься ще вище і заллє холодним тьмяним світлом усе навкруги.
Так було щовечора цієї ясної холодної осені. І щовечора наші друзі збиралися то у Іжачка, то у Ведмедика і про що-небудь говорили.
От і нині Іжачок сказав Ведмедикові:
– Скажи ж добре, що ми є один у одного?
Ведмедик кивнув.
– Нє, ти уяви: мене нема, а тим сам-один сидиш, і поговорити ні з ким.
– А ти де?
– А мене нема.
– Так не бува, – сказав Ведмедик.
– Я теж так думаю, – погодився Іжачок. – Але ж. Мене нема. Ти сам. Що тоді робитимеш?
– Піду до тебе.
– Куди?
– Тю! Додому, куди… Прийду й скажу: “Чом ти не прийшов, Їжачку?” А ти скажеш…
– От дурбецало! Що я скажу, якщо мене нема?
– Ну, коли нема вдома, то ти пішов до мене. Побіжу тоді додому: а-а, он ти де!.. І як почну…
– Що почнеш?
– Сварити!
– За що?
– Як це? За те, що не зробив, як було домовлено.
– А як було домовлено?
– Я там знаю… Але ти мусиш бути чи у мене, чи у себе вдома.
– Але мене нема. Втямив?
– А оце хто сидить переді мнов?
– Це я сиджу, бо я є. А якщо мене нема, то де я є?
– Або в мене, або в себе.
– Це коли я є.
– Ну, – сказав Ведмедик.
– А коли мене нема?
– Тоді ти на річку пішов дивитися на місяць.
– Нема там.
– Тоді ти десь подався й досі не повернувся. Я побіжу, обшукаю кругом ліс і знайду тебе!
– Обшукав, – сказав Їжачок. – Нема.
– Побіжу в сусідній ліс!
– І там нема.
– Та я переверну все догори дригом!..
– Нє. Нема мене. Ніде.
– Тоді… Тоді я вибіжу в поле, – заголосив Ведмедик, – і як гукну: “Ї-і-і-жа-чку-у-у!..”, і ти почуєш і відгукнесь: “Ведме-е-е-ди-кууу…” Отак.
– Нє, – сказав Їжачок. – Мене геть нема. Нітрохи. Січеш?
– Чого ти вчепився? – розсердився Ведмедик. – Якщо тебе нема, то й мене нема. Пойняв?
– Ти — є. А ось мене – нема.
Ведмедик похмуро замовк.
– Ведмедику!..
Ведмедик не відповів. Він дививсь на місяць, що з висоти лив на них із Їжачком своє холодне світло.