Єгор Грушин. Absolution

Альбом львівського музиканта Єгора Грушина Absolution переслухала кількаразово. До цього пунктиром ішло інтернет-знайомство, як воно часто бува: адже Інет — велике село, у віртуальній спільноті люди дуже швидко знайомляться, шукають “своїх”, знаходять “відлуння душі”, і неважливо, відбудеться чи ні подальше знайомство в реальному житті. Так от: про Єгорову музику писали дівчата і хлопці у Твіттері, щоразу захоплено, щоразу “слухаю і хочу слухати далі”, “подобається”, “неперевершено”, “всі йдемо на концерт” і таке подібне…

І ось диск. Сам Єгор позиціонує себе яко неокласик. Якщо бути точним, це скоріше неоромантичний напрямок, поки що впізнаваний і обережний, поки що експериментальний і імпровізаційний, але милий і приємний вухові. Головний “герой” альбому – фортепіано, функцією якого є здебільшого прелюдування, тобто перебирання арпеджій, їх, коли розібратися, досить традиційної послідовності, яку час від часу порушує новий, свіжий акорд. Акуратні експерименти з електронікою, вкраплення звучання камерного оркестру на доданок до розлогої фортепіанної партії — ось інструментальна палітра Absolution.

І все це у прелюдійному стилі. Одна з композицій альбому, до речі, так і називається Prelude. Та й інші, хай це буде Sonata Education, New Theme чи Night, якщо вслухатися уважніше, мають на оці не сонатну форму, становлення нового рельєфного тематизму чи, припустимо, жанр ноктюрна, а саме прелюдію, награш, імпровізацію тощо.

Так, власне, колись грали лютністи при дворі або на пишних зібраннях. Так грають гітаристи у колі друзів, коли свічки або багаття і навкруги задумані обличчя твох друзів.
Так грає і Єгор.

Я не випадково вжила слово “прелюдування”. Прелюдія — ось основний жанровий орієнтир музиканта Єгора Грушина. Клавірні мініатюри Баха і повільні частини сонат Бетховена, фортепіанні п’єси Шопена і Шумана, врешті-решт, закадрові п’єси-роздуми Мікаела Тарівердієва у кінофільмах радянської доби — ось ті віхи, на які орієнтується молодий автор і виконавець. До речі, всі згадані мною композитори були також і виконавцями — маємо досить свідчень, наприклад у листах Шопена, коли перебирання акордових звуків врешті-решт приводить автора до викінченої, досконалої композиції.
З Єгором, здається, буде саме так. Сьогодні його композиції непогано вглядали б у якості саундтрека до романтичного фільму, фону для лекції, акомпанементу до душевної розмови чи сеансу психологічного розвантаження. Хтозна, як воно піде далі: чи Єгор знайде себе в якості автора саундтреків, що теж надзвичайно важливо і потрібно. А чи з-під вправних і чуйних пальців народиться мелодія, душа, вислів — і це буде вже зовсім нове, особистісне його Слово.

Адже саме визначення prelude – це pre-ludus, перед-грою. Тобто гра ще не почалася. Гра ще попереду. Піаніст поки що вправляється у гнучкості і оволодінні звуковим простором, пробує на смак звучання навколишнього світу. Залишається тільки побажати йому робити це й надалі, причому так само щиро й інтелігентно.

Олена Чекан,
кандидат мистецтвознавства