Велосопедка

4 Жов

Так майже пестливо назвають велосипед у Ніжині. Саме такою вимовою і в жіночому роді, хоч прекрасно знають, як насправді треба. Велосопедка – майже член сім’ї. Пам’ятаю часи – виходиш рано, а центральним шляхом у три ряди котять велосипедисти – у бік консервного, Сільмашу, Прогресу, лампового… Мені й самій своїм маленьким ровером одинадцять хвилин до музпеду і дванадцять до церкви, і всюди можна затягти його за роги чи зайти з відкрученим рулем у руках: підіть тепер візьміть…

Дивлюся вниз із балкону малосімейки. У дворі Ванда з велосопедкою, у легкій спідниці в косу клітинку. Приїжджала до когось у гості, але не піднімалася і “коня” не лишала – хоч для “коней” у нас є спеціальні комірчини. Виходить Міша Бойко, фізкультурник:

– Ванда Григорьевна! Ну Вы даете! Так лихо ездите! И на лице столько удовольствия! Прямо и не скажешь, шо Вам…

– Ага. Шо мне семьсят лет, – відрізає Ванда і відлітає, війнувши спідницею. О, це вона вміє – одним словом припинити пусту чи задовгу розмову. Міша так і лишається зі своїм недолугим комплімантом, а її за мить уже – шукай вітра в полі.

Якщо в Ніжині я й хотіла колись чиюсь посаду – то тільки її. Мати стіл в центрі деканату і великий чорний зошит із розписаними прямокутничками пар. Виходити і вішати розпорядження, тасувати й перетасовувати вільні аудиторії, заповнювати віконця розкладу, щоби врешті-решт стало зручно всім – своїм і чужим викладачам, студентам, персоналу, не знаю як, але це здавалося неможливим, однак виходило. Іти корпусом так, щоб усім було чути: вітатися, озиватися, жартувати, питати, перепитувати. Знати всіх і все про всіх, бо такий наш музпед: небагато народу, індивідуальні заняття і всі на очах. Колись я сказала їй про це. – Леночка, а Вы часом подсидеть меня не хотите? – засміялася Ванда.

Нє, підсидіти я не хотіла. Натомість багато чого хотіла навчитися, і вона охоче ділилася всім – книжками, журналами, партитурами, рецептами, знайомствами, часом, класом, диригентським жестом… У перше ж знайомство біля розкладу після підрахунку годин: “у меня есть “Мой Пушкин” Цветаевой. Будем читать”. У наказовий спосіб – і я читала і Цвєтаєву, і Катаєва, і Мандельштама, і Булгакова в “Новом мире”, на який в нашій бібліотеці черга була двомісячна, а Ванда як супер-читач брала без черги і тут само підсовувала мені. А ще були Ядути, і наші там зоряні ночі, дні народження, молоко в трилітровій банці, риба й комарі “как положено”. І звідтам же Її “підсумкове” SMS: “Остается сидеть и вспоминать, как было хорошо“.

Ми поряд багато років, так багато, шо прямо й не скажеш, шо нам уже ой не вимовити скіки, і краще помовчімо. Життя триває, а велосопедка вона ж така – доки їде, доти тримається вертикально, зберігаючи рівновагу.

З днем народження, Вандо Григорівно!

DSC_0789

 

IMG_0189

Advertisements

Одна відповідь to “Велосопедка”

  1. ванда Жовтень 8, 2017 at 5:06 pm #

    Леночка.Ваше сердце вмещает всех нас,рядом бывших в те наши молодые такие любимые и незабываемые годы.читаю и тихо плачу,что так быстро пролетели времена,дети большие и внуков хотелось бы держать в руках,а они тоже взрослеют.спасибо вам и юрочке.за память и дружбу.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: