У теплий час збирання винограду. Молдова. Сорока

3 Жов

На самому кордоні з Україною. Поїхала, бо мала соняшний і теплий вільний день, доки пан професор золотословив на консерваторській конференції. Три години з Кишинеу на північний схід досить пристойним Мерседес-Спринтером, з музичним супроводом у вигляді Дискотеки Авторадіо, румунських кліпів і руской попси різного калібру. На задньому сидінні півдороги базікав по телефону дрібний бізнесмен: у потоці румунської визирали пістряві латки “пацани”, “нахернада” і “пака давай удачі”.

Пейзажі з вікна майже всюди однакові: акуратні прямокутники полів, ландшафт цікавий і оку приємний – не пагорби, а ніби чаші такі величезні. Дорогу всю обсаджено горіхами – моцними й кучерявими, і оскільки саме пора, під деревами тут і там швендяють збиральники з торбинками.

Тепер сама Сорока. Легенда, ніби в тут і в прилеглих містах тільки й чуєш українську, дійсності не відповідає. Троє з п’ятьох говорять російською, на ринку (здебільшого секонд-хенд) так узагалі румунського слова не почуєш. Містечко на початку ХХ століття рахувалося штетлом, принаймні таке прочитала. Єврейських будинків, надгробків і синагоги – не бачила, не візьмуся ані підтверджувати, ані спростовувати. Натомість на вулицях багато рома, і вони тут прегарні на лице, діти взагалі як писаночки.

Загалом, якщо відкинути безкраї пейзажі з рівнинами і звивистим Дністером, – типово постсовєцьке містечко, що лежить в одній з гігантських ландшафтових заглибин. Я багато бачила маленьких і великих городків, і багато відвідую спеціально. Нібито пил лежить на всьому, і вже під товстим шаром трива руйнування – до пори непомітне оку, аж доки одного чудового дня все не падає в купу того самого пилу. У жителів таких городків, особливо старших, в очах вичікування – ніби вони виглядають хлібного фургона, що ось-ось завезе у ларьок кірпічік по шістнадцять копійок.

З симпатичного: фортеця XV століття, хоч і зачинена, але зовні гарна. Будівля стоїть на самому березі Дністера, і якось фізично відчуваєш правильність  і доцільність цієї локації. Приблизно в кілометрі за річкою вже Україна, кордон, як брат мій каже, бур’яновий, вірніше комишовий, з заростів стирчать державні прапори і манюсінькі дерев’яні будочки.

Через річку – не міст, а нелюдна поромна переправа, при мені за годину з українського берега переправилася одна автівка.

Соціялістичні партії з червоними прапорами популярні, пам’ятники з серпами-молотами-зірками побілені й заквітчані. Стадіон прикрашений футбольними м’ячами часів Маленкова і Хрущова.

 

Дивитися циганські недобудовані палаци я не поїхала, про це повно є у блогерів. Я в Ізмаїлі, а потім у Мукачево бачила дуже схожі, і то цілком добудовані й доглянуті. Мені правильною “циганською столицею” виглядає табір в Озерному, що неподалік наших Ренів…

…а побачити рідний синьо-жовтий здалеку було таки неймовірно зворушливо.

Кілька фото.

IMG_0046

не знаю, шо воно. жодної таблички.

IMG_0047

паркан старого Будинку культури.

IMG_0044

ось тут добре видно краї чаші. дуже мальовничо.

 

IMG_0067

закинута будівля, ймовірно міського краєзнавчого музею. Сам музей поруч, судячи з вивіски. Його зачинено без об’явлення причин; у дворі, само собою, трактор 30-х років.

IMG_0050

IMG_0069

два фото з головної вулиці Незалежності.

IMG_0065

тут промовляє все: і порожній центральний майдан, і вціліла підставка для прапорів п’ятнадцяти республік-сестер, і Циганська гора вдалині. До речі, у правому верхньому кутку бачите позолочену баню? Це не собор, а один з будинків, у багатих ромале вони частенько нагадують фортеці, театри чи санаторії.

(у бідних – вардо, тобто кібітку. Але бідних тут не видно.)

IMG_0054

а ось фортеця. читала, що трансильванські каменярі мурували. Схоже на правду, в тих краях багато подібних веж. Іще враження, що підмолоджена занадто. Саме так мав би виглядати Невицький замок, коли б його відбудувати. Мені ж більше руїни імпонують.

На воротях замок. написано “обідня перерва”. Враження, що якась подібна об’ява пасувала б тут багато до чого: до закинутих будиночків, зарослих вулиць і недобудованих палаців і до хлібних ларьочків. Загалом недорогих, я купила собі за три леї плачинточку з капустою. Обожнюю місцеву кухню, хай навіть таку невибагливу.

IMG_0056

Україна – оніно вона. пором якраз посередині Дністера, бачите?

 

А виноград? А у подвір’ях і на лугошах, увито всі під’їзди до гаражів. Що ближче до Кишинеу, особливо в містечку Орхей, то оптом – у здоровенних мішках і з горою на тракторних причепах.

Advertisements

Відповідей: 2 to “У теплий час збирання винограду. Молдова. Сорока”

  1. Василько Жовтень 3, 2017 at 8:51 pm #

    Клас… Я там був колись.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: