Das Musikalische Opfer, або Агов, пане Кошиць!

4 Тра

На аудієнції Петлюра, звертаючись до мене, сказав: “За тиждень щоб була зорганізована для закордонної подорожі Капела, а то, – добавив жартуючи, – розстріляю!”

Олександер Кошиць, 2 січня 1919 року

Нинішня концертна програма камерного хору “Київ” – своєрідне музичне приношення до сторіччя грандіозної світової місії Української республіканської капели і її керівника Олександра Кошиця. Кошиць ще недосить знаний і поважаний у нас – неперевершений диригент, добрий організатор, тонкий фольклорист, талановитий композитор, невтомний мандрівник, вдумливий літератор. Саме час ушанувати – як живу, надзвичайно живу людину, а не бронзовий пам’ятник. Бо написане ним про хор і про музику так само сучасне через сто років.

Тут час і шанс згадати добрим словом Михайла Івановича Головащенка, журналіста, музиканта, нашого щирого симпатика, чия підготовка до друку в Україні Кошицевих листів і спогадів стала, зрештою, його лебединою піснею. Я читала й перечитувала то багаторазово, ось і нині відкрила “З піснею через світ” – і вже не могла відірватися…

До Кам’янця [з Києва] їхали 12 діб. Скільки прийшлось перетерпіти бідолахам, трудно передати на папері. Скільки разів вагон відчеплювали від потяга і приходилось бігати до вищих “персон” з благанням взяти вагон до “составу”; скільки при цьому приходилось вислухати відмовлень в самій нечемній формі, – про це вже й говорити не приходиться. В цих часах було не до етикети. Було й так, що деякі отамани вимагали: “хай перше нам ваші дівчата заспівають, – тоді пустимо в потяг”, – і приходилось співати. Було й так, що один дозволить влізти у вагон, а другий виганяє, – і весь хор з речами лазить під колесами від потяга до потяга.

[У Кам’янці] почалось розучування репертуару. Виявилось, що від’їжджаючи не взяли з собою ніяких партитур, а партіїі захватили тільки ті, що друкувались у музичному відділі для народніх хорів. […] Прийшлось шукати нот у приватних людей та переписувати (а нотного паперу в місті не було зовсім), і з того чортибатьказначого складати програму. Взагалі одгонило дешевенькою провінціальною халтурою в дусі національних хорів. А перед нами ж була Європа!..

Окреме слово про Ганну Олексіївну Гаврилець, авторку ораторії “Та віють вітри…” на теми українських історичних пісень, записаних Кошицем від кубанських козаків. Я слухала і дивилася, і горло мені стискалося, і очі мокріли мимоволі. Я взагалі люблю хорове у Гаврилець, а тут аж поспівчувала по-жіночому – ох Ганя, мабуть, і наревлася, поки то все написала… А те, що вийшло, вийшло перфектно: акуратне, строге і водночас гаряче-емоційне, розлого-поліфонічне і так само дуже консонантно-гармонійне. Свого часу, ще за совітів подібну музику робили композитори Балтії для своїх хорових свят, як-от Вельо Торміс: неквапно, з поважністю і побожністю, з усвідомленістю важливості події звертаючись до свого епосу, стверджували тим самим свою окремішність і незламність, що ми тепер ох як відчули і зрозуміли…

 

 

Сам хор “Київ”. Дорогі, ви неперевершені. Не знаю такого іншого колективу, який би два тижні щодня давав концерт в іншому місті, і щоразу на найвищому рівні, і потім у Києві – що казати, йдучи до кірхи, ми всі настроювалися на те, що ви будете потомлені… Але ж як усе прекрасно прозвучало! Як усе було настроєво і переконливо. Як добре ви музикували у найширшому сенсі слова. Тут принагідно наводжу відгуки преси по світовім турне Капели, роки 1919-1922, а до вас личить так само:

“Український хор закінчив у нас свої гастролі зі справжнім апофеозом. Він не тільки досяг своєї поважної мети, а й переконливо довів, що Україна має античну цивілізацію, пречудовий і багатющий фольклор, що переконливо підтверджує високу культуру раси. Він довів більше – незвичайну досконалість співу” (Париж, Франція)

“…Жодний концерт ніколи не справляв на нас такого несподіваного і такого глибокого враження неземної краси Український хор є чимось більшим, ніж людський оркестр… Це чудо ліричної естетики, сама лірика, що ніби розквітає, мов чарівна квітка, сповнена величі і таїни. Все тут , від найменшого і до найбільшого – безмежна екзальтація і краса” (Мехіко, Мексика).

У той же час упевнена, що й турне Україною для хору “Київ” ще не скінчено, адже такої музики потребують прагнуть у Кривому Розі, Запоріжжі, Слов’янську, Дніпрі так само, як в Івано-Франківську, Ужгороді й Надвірній. Тож перепочинете – і гайда, правда ж? І дай вам Боже сили!

 

Гобдича нє, не вшановую, бо не знаю, хто написав про нього більше за мене. Хорошого потрошку. Тож два слова. Вкотре – понад усі похвали. Але ж і акумулятор – стоїть то розряджається, а їде, то підзаводиться і їде далі не зупиняючись.

Тьху-тьху, молодості ще на сто років. І адекватного визнання саме тут, в Україні, на своїй землі,

 

…тут скочуюсь у мінор, бо перед очима знов Кошицеве:

 

Почуваю старіння не годинами, а хвилинами. Вже не вмію сміятись, сказати веселе слово, тікаю від людей, бо не розумію їх веселощів, наводжу на них сум… І соромно, і сердито, і жаль себе… Мабуть, ніколи не здійсниться моя мрія – пожити хоч два роки перед смертю у рідному Києві, серед своїх людей, без цієї каторжної роботи, віддихнути, хоч крапелиночку. А я ж маю на це право. Мабуть, пропаду за цим проклятим кордоном, як собака на базарі. Ніхто й доброго слова не скаже, рідних не побачу більше, а в Україні дорогі земляки коли й згадають, то, за національним звичаєм, вилають…

 

фотки з концерту в кірсі святої Катерини сама не робила, вірніше робила, но погані, тож у фейсбуці знайшла й розміщую програмку, а також репортажні знимки з Вінниці, Хмельницького, Тернополя:

3

гарний новий імідж хору. щем такого не виділа

18121569_1478430808867994_6252516331694516542_o

18156813_1479392215438520_591239203506236466_o

18157430_1480454078665667_6579375197068931062_n

18192573_1478430802201328_3736045461748347478_o

 

А, ще. це я з програми скопіювала:

Другий етап вшанування Місії Кошиця – створення капели “Україна”, яка складатиметься з 4 професійних українських хорів у кількості 100 співаків та співачок. Капела здійснить гастрольне турне слідами Кошиця – Україною та світом.

можливо і так. Втім, я за Кривий Ріг насамперед. Хоч і Торонто непогано. Аби тільки грошей вистачило на все.

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: