Krieg immer

20 Лют
Ще один роман 1969 року, бо мені йдеться зараз про в’єтнамську війну. “Örtlich betäubt” Гюнтера Грасса, приблизний переклад “Під місцевим наркозом” або “Місцева анестезія”. Читається довго і складно, бо зроблений у техніці “павучка”, тріщинок на лобовому склі вдареного авта. В центрі – дірка, тобто травмований війною головний герой, колись гітлерюгенд і військовополонений, потім інженер, нині шкільний учитель. Від центру великі тріщини, далі дрібніші. У стоматологічному кріслі герой оповідає дантистові свою історію, точніше, множину її версій. Оповідає, наскільки можна щось оповідати в такій ситуації. Розчароване і пригнічене середнє покоління країни, що програла війну. Далі – їхні батьки, які в переживанні величезного стресу ніяк не припинять воювати: хтось їсть і не може наїстися, хтось співа патріотичних пісень, а хтось перемагає у програних битвах, щоправда олов’яними солдатиками.
Нарешті, наступне покоління, ті, кому зараз сімнадцять: цинічні і прагматичні, тверезі реалісти, але тільки на перший погляд. Юнак, учень головного героя, намагається привернути увагу байдужого оточення до в’єтнамської трагедії екстремальним способом, задумавши спалення на центральній площі. Ні, не себе, а собаки, оскільки тільки так можна привернути увагу апатичних берлінців, які обожнюють домашніх тварин, але цілком індиферентні до масових вбивств у далекому Індокитаї…
Невипадково роман, як пишуть, мав неабияку популярність в Америці (гадаю, що в тих самих колах, що й твір Воннегута). Спроба протесту проти війни у В’єтнамі у Грасса не втілена, натомість відрефлектована. Тим більше важливо, що відрефлектована в країні, яка свого часу розпалила війну набагато страшнішу – якщо є, звичайно, одиниці, в якіх вимірююється жахіття війни.
У своїй нобелівській промові Грасс говорить, крім іншого, що мало слухати тих, хто виграв війну. Потрібно уважніше придивитись до “узбіччя історичних процесів, де стоять ті, хто програв, хто може багато чого повідати, але їм ніхто не дає слова“.

І додає: мало того, що всі війни схожі. Krieg immer – війна триває постійно, просто набуває інших вимірів і втілень. Вічним лишається насильство і його фізичний корелят – біль. Біль, який тимчасово тамується місцевою анестезією. Але тільки на короткий час. Далі знову виникає потреба у знеболювальному. Бо біль – читай насильство – і не збирається відступати. Ні в минулому, ні в майбутньому. Зі стоматологічного крісла герой весь час споглядає на екрані якийсь химерний документально-фантастичний фільм – щоб відволіктися, а насправді щоб візуалізувати так і не вимовлене роззявленим ротом.

Традиційно кілька цитат по темі чи обабіч неї.
 Gestern wird sein, was morgen gewesen ist, або Вчора буде те, що було завтра.  Геніальне речення, яким починається інший роман Грасса – “Зустріч у Тельгті”. Цілковито характеризує хронотоп “Місцевої анестезії” – і разом з оповідачем ми повсякчас пірнаємо в минуле з його численними майбутніми інтерпретаціями.
Але тоді була війна. Молодь здичавіла повсюдно.

 

За мир треба платити. Свободи нам ніхто не дасть задарма. Якщо ми поступимося сьогодні, завтра настане наша черга. Я читав, що напалм не дає застосувати ядерну зброю. Локалізація війни – це перемога розуму. Мій батько каже: якщо не було б атомної бомби, третя світова давно вже почалася б.

Коли запалає вогнем мій пес, тістечка випадуть з їхніх ротів.

 

– Коли я був сімнадцятилітнім, я теж міг. Я був людиною дії. Тоді була війна.

– Війна завжди.

grass

 

 

 

 

 

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: