Тімішоара. Революція.

22 Nov

Паралелі напрошувалися весь час. Зажерливий Чаушеску, знову обраний комуністичним лідером, коли в решті “країн Варшавського договору” вже стався відхід від тоталітарної ідеології; клан “родичів і знайомих”, що перебрав на себе безмежну владу і статки в розореній країні; невеличка община кальвіністів, які вступилися були за свого пресвітера, мирний протест, з якого розгорівся збройний конфлікт, натхненні обличчя вояків у штатському, танки під сецесійними, модерними і бароковими будинками, поліція в шоломах…

У Музей Революції в Тімішоарі ми не потрапили, та менше з тим: місто дуже добре пам’ятає, як воно було. Якраз перед поїздкою трапив на очі Бодрійярів есей про телеманіпуляцію й симуляцію війни, події в Тімішоарі якраз наводилися як приклад пересмикувань. Мовляв, ніхто не зна, скільки насправді було пострілів, і де взявся той десяток ексгумованих трупів, який показали по телебаченню, одночасно наполягаючи на тисячах мирних жертв…

Ще багато чого написано, почитайте тут. Постмодерній людині видатися містифікацією може що завгодно. Більше того, вона тільки й бачить в усьому містифікацію.

Звичайно. Цілком зрозуміло. Але – в часовому проміжку між Wag the Dog і Майданом. Між Бодрійяром і Майданом. Невипадково Михайла Брайчевського вигнали звідусіль і заборонили – за доведення близькості археологічних пам’яток, знайдених на території сучасних України, Молдови й Румунії; за висновки, де нівелювалася і за ніщо малася вигадана ідеологами колибель брацкіх народів…

Невипадково румуни так пильно стежили за нашою революцією. Ми скандували “Банду геть!” – як свого часу вони “Комунізмуль джос!” І бруківку вони розбирали, і канапки розносили. Щоправда, як слушно зауважує Ірванець, українці повелися значно гуманніше, і на відміну від Чаушесків тіло полишило країну без втрат і навіть із набутками.

Що ж до кількості вбитих… Все моє єство протестує проти статистики – десять їх було чи тисяча. Або навіть один. Один. Коли приходить час, я йду плакати на алею Небесної Сотні до портрета одного кучерявого хлопчика, одного сина у мами. І знаю, що там бувають також інші мами, багато мам, чиїм кучерявим хлопчикам теж могло випасти це, але випало – йому.

Власне, меморіальні дошки, що траплялися нам у Тімішоарі, теж увічнювали одного або кількох загиблих.

мені здається, цього цілком досить.

img_0125

img_0195

img_0103

Ось вам дві пари: сучасна (моя) і 1989 року з музею (в інеті є досить)

img_0054

Вікторіа П’яца. Політехніка, 2016.

revolutie_1989_poze_40

1989.

img_0057

Опера Ромина, 2016.

%d1%82%d0%b8%d0%bc%d0%b8%d1%88%d0%be%d0%b0%d1%80%d0%b0-89

1989.

і ось цілком соціялістичний барельєф, “ето тоже наша історія”, как гріцца, в нас свого такого повно. Пам’ятник солдатові-визволителю у Центральному парку.

img_0174

Особливо мені подобається коляборант, там видно, про кого мова. Між тим, карта Румунії 1942 року фіксує найширші кордони і найбільші масштаби країни за всіх часів. І Трансністрія – це зараз у них так зветься Придністров’я, вузенька смужка землі вздовж нашого кордону. А в 1942 центр Трансністрії був в Одесі.

таке-то.

Що ж до наслідків… Нелічка розповідала, яким успіхом в 90-і роки в Бая-Маре користувалися човникові найдешевші українські плавлені сирки. Бідність була така, що румуни купували їх, розгортали і їли просто тут, біля прилавка. А тепер – бачили б ви їхні дороги.

Прорвемося і ми.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: