Кишинеу підрадянський

10 Nov

Тут зупиню на часинку свої захоплені вигуки у бік Тімішоари і розповім, що рік тому наприкінці листопада ми були в Кишинеу. Не написалося тоді, бо не написалося ніц.Три сірі дощові дні, як воно буває, відтінили яскраве (ринок, Преображенська церква, Стефан-чел-маре, круасани, супермаркет №1, “Чіо-чіо-сан”, плечинта, Лєнуца, шоколадні цукерки, Пушкін, міський фонтан, квашені помідори, маленький Майдан, циганські хустки і спідниці і таке всяке) і підкреслили так само сіре і вогке минуле, з яким столиця Молдови, з усього видно, не поспішає прощатися. Сталінська забудова якраз ще так-сяк; найбридкіші безликі сірі напівсліпі коробки сімдесятих, непрацюючі заводи з комуністичними лозунгами кирилицею, абсолютно по-радянськи тісний ліфт у непоганому нібито вже новому будинку: вкрали, холєри…

Крім нас двох, до ліфту ледь затиснувся квартироздавець Сєрьожа. І с ходу почав політінформацію: як добре було жити всім разом у союзі. Сєрьожу довелося хутко перенаправити в позапафосне русло видання нам неіржавіючої каструльки й пароля від вай-фая. Дуже хотілося спитати, як Сєрьожа мислив би свій бізнес у вигляді шести квартир при Союзі, но то парадоксальна зрадянізована свідомість, яка не бачить очевидних нестикувань – дивиться і не бачить, причому інстинктивно, бо інакше поїде дахом.

Бог із тим Серьожею. Кілька фоток сірого буденного Кишинеу, такого, яким я бачила його з-під парасольки. І не те щоб я бачила тільки погане, як отой Кай через криве дзеркало. Воно не погане. Воно просто красномовно сіре, даруйте на оксюмороні. Потім хороше покажу.

img_0013

img_0005

img_0023

img_0024

img_0032

img_0002

img_0020

img_0026

Вокзал, до речі, досить симпатичний, забудова навколо нього ампірно-сталінська з етнічним орнаментом (буває й таке), а в цілому така само помпезна, як і деінде. Скинемо на листопадовий дощ, у травні воно виглядатиме значно мальовничіше.

З Одеси до Кишинеу ми дісталися напівпорожнім дизелем через Придністров’я, такий був челендж. У Тирасполі до вагона вперся круглоголовий пагранічнік ваня у гімнастьорці і вушанці з сіро-голубої цигейки, ліхо збитій на потилицю. Викапаний був би гарманіст Тьоркін, коли б не всівся з ноутбуком на поїздну древняну лавицю і не почав прорікати: “вот нарот… по шесь чилавек в вагоне едут, а мне хади туда-суда. не магли все сесть в адин вагон”. Ваніна туга за “общинной гадиной” (с) у була общєпонятна і давно прискучила, і народ, відвернувшися до вікон, не те шоб безмолвствував, а сидів собі де сидів, думаючи про своє, і ваня, взохнувши, попхався провірять паспорти, досить чемно, слід визнати.

Все ж назад ми поїхали маршруткою через Паланку. Швидше, дешевше і жодних тобі вань.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: