Ужгород український

6 Nov

Вже їдучи до Ужгорода, почула новину, що в когось із вельможних підніжків російського трона був виник амбітний план федералізації Закарпаття, а наші доблесні стражі безпеки його викрили.

Що сказати. В Закарпатті нині буваємо часто, у різних містах, містечках і селах, спілкуємося з людьми на ринках, у маршрутках і лікарських кабінетах. Не люблять там влади. Такоє. Нема в українців опції “любити владу”.

натомість

поки йшла Минайкою і центром: дев’ять з десяти школярів до 12 років між собою говорять українською

сім з десяти підлітків так само

вісім з десяти старших пань безумовно і вишукано

тільки по-рускі говорять корейці на базарі, а також найбільш принципові стороннікі срср і ще нечисленніші – руского міра.

Одна історія з цього золотого осіннього дня. Навколо греко-католицького акурат біля входу на катедру мені бібікнув старенький фольксваген: відійдіть. Я ступнула кілька кроків, відвернулася, вони пришвартувалися, на тротуар вийшли чоловік мого віку і старша жіночка. За спиною почула:

– Матінко Божа, що ж я з ним робитиму? Що я йому казатиму?

– Та якось уже. Лишайтеся тут, мені на роботу треба.

– Ой не йди, побудь. Тото він стоїть, підійдіме.

Оглядаюся. Трохи подалі, ніяковіючи, тупцяється об’єкт жіноччиного побоювання – невисокий чорношкірий аж синюватий хлопець із маленькою кучерявою борідкою. Тітонька бочком підбирається до нього:

– Як твоє ім’я?

– Вот із йо нейм? – старанно вимовля для того ж і утримуваний тут дядько.

Зніяковілий хлопак відкриває рота:

– Мене жвати…

Далі чую вже тільки тітоньку:

– Розумнику ти мій золотий! Пішли, пішли, отут пройдемо далі сходами вниз, Михайлику, ти іди, іди, ми тут самі уже порозуміємося…

Самовизначення Закарпаття відбулося, здається саме тут і зараз. Втім, я завжди бачила (і чула) їхню виняткову мовну толерантність, не випадково вони, не шануючи теперішньої влади, обожнюють давно спочилу імператрицю Марію-Терезію, реформи якої, можливо, і заклали підвалини сьогоднішнього яскравого різноманіття. Старий Ужгород, крізь пил і павутиння, хоч і тьмяно, але посміхається своїми австрійськими будиночками і русинськими коцками, чеськими кількаповерхівками і циганськими хижками. Що ж до срср… ніщо так не спаскудило Ужгорода, як однакові сірі панельки, підсліпуваті хрущовки і готельки з висадженими назовні коридорними дверима.

хоча…хіба ж тільки Ужгорода?

img_0039

Над Ужем. Чи то місцева статуя Свободи, чи лялькова Марія-Терезія, а чи просто Анька з Баранинець.

img_0038

качечки на Ужі. Чули, як вони кажуть по-русинську? тап-тап-тап.

img_0035

 

img_0042

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: