Покрова

14 Oct

До Олени Іванівни у свято Покрови понесли синьо-жовтий букет: пишний морозчик, який зовсім не боїться нічного інею, і жовтенькі сонечка такі – типу циганочки, не знаю назви, мама насадила, і вони так і квітнуть уже третій місяць.

0-02-05-1620e5670b641f82b3027e459b2050d7a679fc3316100e77683b3c14fc356a47_full

Українство, яке прищеплювала Олена Іванівна, було інтелігентське. Київське рубежу 70-80 років минулого століття – хто вчився тоді, той знає, про що я. Хоч як душили подушкою, приймаючи всякі ідеологічні постановлєнія, засаджуючи Київ “гостінкамі” і робітничими гуртожитками, витискаючи євреїв із інститутів і знищуючи малоповерхову забудову старого Подолу, хоч як розбавляли київську інтелектуальну еліту ким її тільки не розбавляли – а Олена Іванівна м’яко, але наполегливо, крок за кроком просувалася у нелегкій справі тяглості історичної пам’яті, щось розповідала, на щось натякала, щось коментувала двома-трьома словами або просто недвозначно вмовкала. А щось впускала у свідомість, і там воно поступово зріло і набувало чіткіших окреслень. Так було з фольклорним кічем, наслухавшися якого в селі, я здивовано вигукнула “але це спотворення української пісні російським впливом!”, і вона сміючись притисла пальця до вуст “ч-ш-ш-ш-ш…” Так було з Михайлом Брайчевським, чия концепція державності наших предків аж ніяк не вписувалася в теорію трьох братніх народів і взагалі східних слов’ян за совєцьким зразком. Так було з Миколою Грінченком і його “Історією української музики”, з “Музичним націоналізмом” Станіслава Людкевича, з багатьма-багатьма роботами, ніби й не забороненими і не за сімома замками, але де їх знайдеш, як не у Олени Іванівни в шафі чи за її підказкою у спецфонді бібліотеки, а тоді вже і сама нариєш такого, що Олена Іванівна тільки руками сплесне…

Говорила вона зі студентами тоді російською і все те оповідала мені теж не по-українськи. Такі були часи. Але що вважала за потрібне, те говорила.

А кому було треба цих знань, той слухав і все чув. Дякую, Олено Іванівно! Я собі завжди, дивлячись на ікону Покрови Божої Матері, згадувала дитячу казочку, як дядько мороз сніжком прикривав проліски, і вони там собі росли… росли…

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: