Музичні враження тижня: Костянтин Віленський

2 Oct

Почну з кінця. Ніколи не думала, що у джазовій обробці  так природньо звучатиме  Träumerei Роберта Шумана. З усіма романтичними ознаками: ефектним уповільненням і подальшим злітанням до верхньої ноти, задумливими ферматами, нібито спеціально розставленими, щоб встигнути наслухатися Його Величності Звуку як він є.

Костянтин Віленський перфектний піаніст, з м’яким і чуттєвим звуком, з безпомильним і відчуттям стилю. Тому так стильно, пшепрашем за тавтологію, виглядають у нього різні історичні стилі у стилі джазовім.

Тому, коли Петро Полтарев, слухач і розумник, між усім іншим зазначає, що польський джаз виріс із Шопена, я вкладаю це у власний музичний досвід. Робота про Шопена – єдина мною не дописана саме через те, що одного разу я фізично відчула неосяжність Генія – і відклала, бо часу ставало хіба осягнути обсяг власного матеріалу.
А зараз усвідомила: як фортепіанні мініатюри Фрідеріка Францішка увібрали в себе весь досвід французької клавесинної музики, так само надалі чіткі рамки його танцювальності слугують не кайданами а лиш охороною ростків, з яких вільно розвивається новий стиль і новий жанр – мелодійний в основі, імпровізаційний і вільний, не обмежений ані простором, ані часом.

Ще одне відкриття концерту – Бетховен, не похмурий революцьонер, що давно надокучив, а бешкетник і гуморист, гульвіса і простолюдин у ваговитому німецькому танці, ось який він. Ну і Паганіні, з екзерсисів якого Віленський створив трохи не симфонічну картину. І усміхнений майже одесит Гершвін, і навіть Бах, на до-мінорну прелюдію якого накладається, здається, уся мислима естрада.

Люблю такі концерти – щоб було про що подумати після закінчення. Вийшовши на вулицю з Будинку архітекторів і поглядом зустрівшися з чи не єдиним у Києві залишком старовинного княжого валу. Земляні укріплення давнього Києва були майже повністю зриті років двісті тому, прорізані, звідки й назва вулиці постала: Прорізна. Коли будете йти з метро, то якраз через Прорізну або по Грінченка, тобто повз вали.

Ну й думкою знову вертаючи до концерту. Дуже символічно, що за допомогою самого Віленського, його джазового тріо і “Київської камерати” зустрілися різні Музики. Так як у цьому місці на Грінченка,7, зустрілися різні Історії.

Але про це вже було. І буде ще.

wp_20160928_19_55_32_pro

 

 

 

 

 

 

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: