Коржі з маком їсти

13 Sep

Олена Іванівна надзвичайно природно й органічно виглядала вдома, у сім’ї. Вона любила працювати вдома, а ще любила приймати, а ми любили до неї приходити. На початку 80-х вона отримала квартиру на Північній, ой, тоді це був край світу. Із Людочкою Кримовою ми скинулися на худосочні березневі тюльпани, і вона погналася на потяг, а я поперла з квітами вітати дорогого викладача – через весняну розвезу, глину і новобуди Оболоні, весь час отако навскіс, навскіс і знову навскіс.

Зараз Олена Іванівна запросила на коржі з маком. Ні, не на печивка, притрушені чорненькими зернинками. Справжні коржі з маком – це зовсім інше. Зараз розповім.

Тісто зовсім просте: олію розтираємо з цукром, далі борошно, сіль, вода. З содою буде пухкіше. Яйце й кисляк – так само не обов’язкові, просто зроблять коржі більш “панськими”. Місимо, розкачуємо в палець завтовшки, викладаємо на сухе деко чи сковорідку. Наколюємо виделкою. Печемо такий сухуватий коржик. Ламаємо (інша назва “ламанці”, ще інша – “шулики”, то взагалі з іншої опери).

Тепер мак. Олена Іванівна вручає Юрчикові макітру. Меланхолійно і філософічно він товче древняним макогоном мак навпіл із цукром. І при макітрі тій говоримо, говоримо про всяке, а більше слухаємо, що розповідає Олена Іванівна – про те, як спиться і що сниться після тих коржів, про те, як саме “біда навчить коржі з маком їсти”. Тут свій сенс: маком же ж не наситишся, бо ж “сім літ мак не родив, і голоду не було”. Натомість ми дедалі краще розуміємо, що присутні при якійсь ритуальній дії, при творенні не так страви як символу, а отже, щось таке, мабуть, повинно відбутися в житті, що навчить і наверне по-іншому побачити банальні і зужиті речі.

Не швидко, потрошку, але мачок подається, розтирається на білувату кашку, треба доливати ще потрошку теплої водички, продовжуючи розтирати, – і ось готове біленьке солодкаве макове молочко. Ним заливаємо коржики і їмо. Мені не так смачно, як цікаво її слухати, слідкувати, як і що вона робить – зі значенням, з глибинним сенсом, з усвідомленням важливості оцього невеличкого кола при домашньому вогнищі. І такими привабливими і сповненими смислів стають раніше прості й неодухотворені речі, і такого магічного звучання набуває звичайнісіньке кухонне начиння, найпростіші харчі…

Вона це вміла. Це потім я, вже дорослий фольклорист, приглядатимусь, чому мак у хазяйстві мати так само положено, як  свячену вербу? А зараз я ще студентка. Тому просто спостерігаю за рухами моєї вчительки – трохи чаклунки, трохи філософа, трохи просто мами, дружини, дочки, хазяйки. Справжньої жінки.

 

%d0%be%d1%96

(фото з ФБ Олени Іванівни)

 

 

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: