Ростовський

19 Jun

Учора ми летіли на зустріч до старшого колеги, старшого вчителя, старшого керівника.  До Олександра Яковича.

Абсолютно знакова, непересічно важлива людина. З найпершого погляду, коли молода нахаба у гольфах вдерлася до оселі завідуючого кафедрою – візьміть мене на роботу! А завкафедри хворий був на грип, шмаркав, кахикав, температурив, але паралельно вирішував питання річного навантаження, кафедрального плану, замовляв на вокзалі контейнер для речей загиблої колеги, обсмикував платтячка на донечках і обіймав трирічного Богданка…

Пізніше я дізналася,що Ростовський часом буває добрим і веселим, а часом – зосередженим і суворим. Може нічого не забувати і все забути враз. Вміє вчасно зробити комплімант і рішуче відкинути нав’язливість і фамільярність, тримаючи дистанцію. Вміє блискавично зреагувати на неточність, незавершеність, невивченість, непрофесійність.

Вміє захистити і вміє дати чортів – здебільшого за діло. Вміє прорахувати кілька кроків наперед. Вміє дати книжку, щоб заповнити прогалину у знаннях – о так, Ростовський був одним з небагатьох, що роздавали власну бібліотеку без найменших вагань.

 

Дякую, Олександре Яковичу, за Бенджаміна Спока українською – ось уже другий онук підроста, а ми досі цитуємо поради звідти. Дякую за Бахтіна й Потебню, за присний порядок у моїх документах і дотримання процедур у вступному розділі моєї дисертації. За те, що привчили не запізнюватися і не порушувати розпорядку. За першу похвалу моїй ще недолугій українській мові, за комплімент моїй новій зачісці, за шалену “чуйку”, якій могла тільки заздрити – Ростовського не обдуриш.

За те, Олександре Яковичу, що вчора спіткалася з містом моєї молодості і дитинства моїх дітей, з дорогими, трохи постарілими, але так само милими колегами, зі студентами, що стали дорослі й самостійні, з Гоголем у парку, алеєю між корпусами і Ліцейським провулком зі старими грецькими будиночками.

 

Жаль, що не можна було привітатися за руку і почути Ваш голос. Шкода неймовірна, що то був Ваш похорон і всі ми щиро плакали з жалю за Вами.

Але нічого, Олександре Яковичу, колись обов’язково побачимося, адже скільки будемо жити, стільки добрим словом згадуватимемо Вашу науку. А значить  – Ви весь час будете поряд.

І ми майже не скучатимемо – адже Ви тут, недалечко. Правда ж?

 

 

рост

 

Відповідей: 2 to “Ростовський”

  1. ванда Червень 19, 2016 at 7:04 pm #

    свята правда 1 ще багато чого не сказано 1 вже не скажеш…..жаль сум 1 знов жаль

  2. Ольга Ростовська Червень 23, 2016 at 2:23 pm #

    Правда, Оленочко! Дякую долі, що звела мене з таким чоловіком, його чудовими друзями, учнями, колегами, послідовниками, справжніми талантами. Дякую, Олено Ернестівно Вам і Юрію Івановичу, за проникливу характеристику Сашиної натури та його особистості. Живіть довго та щасливо, бо ви того варті. Люблю, шаную, захоплююсь. — Дружина Ольга.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: