Як іти Введенською від Гошиної гімназії до початку, вулиця плавно перетікає у провулок Цимлянський (колись Циганський), а далі на гору видряпуються кілька будівель, які й будиночками не назвеш – так, сарайчики-вагончики з пічним опаленням, судячи з коминів, і огорожі у цього “частного сектора” із того, що трапило під руку, на одній площині хрест – їй-Бо, з церкви потягли…
– Ідіть спокійно, собаки не кусаються, – закликав привітний дядько. – Тільки ви тут не пройдете, треба обходити.
Ми вже бачили й самі. Колись, років 150 назад, тут городяни каталися на санчатах, а в яру ставали табори, роми билися навкулачки з юрківськими, а може, їхніх голубів крали, бо, видно, було що красти. Нині ж є те що є. Ми обігнули стандартну обдерту дев’ятиповерхівку і полізли на гору ледь видною стежечкою.
А далі було і сухе вузлувате дерево, і задавнений попіл із вогнища, і недоїдений голуб, і рясно виткнута весняна зелень, і фантастичний яр, і бундючна недобудова під ногами, і різкий пронизливий запах чебрецю..
…я й не знала, що чабрець прокидається так рано, просто в березні, і пахне так сильно…
На версі геть незатишно. Мерзнемо. Зате видно і Щекавицю, і Юрковицю, і мельзавод на Подолі, і мечеть на Татарці, і всю Оболонь, і Йорданське джерело у Мильному провулку, і якогось такого самого шукача вражень на протилежному схилі.
Я человек, – як той казав, – я посредине мира, за мною – мириады инфузорий…
і далі за оригіналом.
Забула додати. Ймовірна історична назва Введенської – Бидлогонна. Худобу ганяли тут випасати. Ну чого. Я он старі фоти бачила, де на Жилянській – городи й коза припнута.
чудово. запахло весною)
У вас чегото счетчик комментов поломался.
Я приеду гляну, выглядит как токен коряво вставляется или тему надо обновить
ты главное приедь глянь. а то все второе.