Черкаси, яких немає

10 Feb

Не фотографувала. Весь час здавалося, що найцікавіше все одно до об'єктива не потрапить. Бо воно на дні водосховища, під фундаментом площі Слави і під стопою криворукої цьоці тобто Родінамать з рожевим барильцем тобто Вічним вогнем у руках, а також у куточках і завиточках кількох десятків приватних будиночків і любовно відновлених будівель початку минулого століття на Хрещатику.
Лютий - не найкращий час для відвідин міста, де, казав Ростовський, "на рибалку можна їздити тролейбусом". Холодно, вогко і мрячно. Тому найкращим рішенням був маршрут з Соборної площі (колишня Леніна) до кав'ярні (нинішня Львівська майстерня шоколаду), щоб зігрітися, далі до обласного краєзнавчого музею (лауреат Шевченківської премії), щоб знову змерзнути, потім у музично-драматичний театр (імені Шевченка, ясен пень), де тепло тільки у фойє, у 405-й раз іде абсолютно нафталінова "Кайдашева сім'я" і в антракті половина глядачів суне в гардероб за польтами, а буфету нема взагалі, зате місця між рядами досить, щоб не впиралися коліна.

Довжелезна дамба через водосховище - один з мотивів моїх снів, що хтозна-звідки взявся, сонце хилиться до заходу, і на кризі ще сидять рибалки, але більша частина їх вже потьопала на дизель, і саме для них, мабуть, посеред дамби існує станція, і назва у неї "Панське", а не щось вам там.

Музей прегарний, і найвражаюче у ньому зовсім не бивні мамонта і не трипільське череп'я,то такоє. А от любовно зібрані пучечки лікарських трав з Холодного Яру чудові, і не сумніваюся, що у тім святім місці навіть зілля небувало помічне і повно рідкісних екземплярів, ранньоквітучих, а також отруйних. Ще - родовід Симиренків, гордість України, труд кількох поколінь цукровиків і садівників, документи, інструменти, фотографії. Ще - оповідь про вирощування турецького тютюну і ЧТФ, місце вироблення славетної черкаської "Примки".
Ще - зал, присвячений Холодному Яру, одній з сакральних українських місцин, де три роки жевріла українська мрія, де Довженко знімав "Звенигору", віддавав накази генерал-хорунжий Юрій Тютюнник, де мирні жителі збігалися під захист величного Мотронинського монастиря і блискавкою шугав бойовий загін із села Мельники.
У музеї майже нема відвідувачів, бо неймовірно холодно. 10-11 градусів, не більше, але літні тьоті у теплих хустках и витертих напівшубах приймають нас надзвичайно гостинно. Мені завжди смішно, коли закушкані тіні ходять за тобов наозирці, гасячи задля економії зайві лампочки.
Але ці бабуні вмикали їх, а не вимикали. Ставало трохи тепліше.
Наостанок.
Колись у фондах ІМФЕ я натрапила на матеріали фольклорних експедицій у придніпровські райони, що підлягали затопленню. Про створення на Дніпрі водосховищ було відомо за кілька років, треба було спішитии. Найцікавіші матеріали були з Градизького району, який вже не існує, бо по більшості затоплений, приблизно половина самого Градизька пішла під воду, і квітуче місто стало селищем.
Якось воно сполучилося в голові. Я гуляла вітряними понурими соціалістичними Черкасами - містом хіміків, а ввижалися мені оті доми й вулички града Кітежа - Черкас Нижніх. Затоплених. України, якої немає.

Неймовірно подобається мені шукати саме ту, невидну Україну. Як у старій байці:
мамка, пускаючи надвір сина, пита:
- нашо чоботи резові взуваєш? там калюж немає.
- а я знайду.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s