Візантія й візантійство

25 Jan

З Basileus-ом спілкуюся вже давно. Прецікавий ресурс https://byzantina.wordpress.com/author/baudolinos/. Зараз коротко викладу зміст відкритої лекції А. М. Домановського, доцента кафедри історії давнього світу і середніх віків ХНУ ім. Каразіна, чергова лекція з циклу “Візантійський таксис».
Відео вміщую тут, але його тривалість у майже 2,5 години багатьох відлякує. Заспокойтеся. Власне лекція триває трохи більше години, решта ж – відповіді на запитання. Коли й це задовго – подаю тези лекції і кілька яскравих моментів з неї. Пан Андрій досить відкрито говорить про паралелі з СРСР і натякає на сучасну РФ. А я так скажу: фіг із ними, із СРСР і РФ. Украй корисно пошукати паралелей до своєї країни. Щоб виразніше бачити, що буває з того візантійства.

увага.

0. Візантія сприймалася багатьма представниками радянської історичної школи як образ тоталітарного радянського суспільства. Відповідно частина змінювала тему, щоб уникнути небажаних паралелей (медівістика). Частина ж, навпаки, вбачала в історії Візантії унікальний досвід побудови успішної тоталітарної держави.

1. То чи була Візантія тоталітарною державою? Можливий варіант відповіді: ні, не була через технічну недосконалість.
Концепція візантійської держави: ідеальне правління є запорукую цілісності країни. Бог один, багато богів – це хаос. Так само імператор повинен бути один, бо де багатовладдя, там хаос. У відношенні до імператора решта є рабами. Імператор всевладний: може карати, може вознести до небес. Сказане імператором має силу закону.
це на словах. а на ділі:
– імператор владарює, Христос незримо присутній;
– частина (половина) імператорів була позбавлена трону силоміць, династії заснували лиш кілька;
– претендувати на престол міг будь-хто, випадковий персонаж чи виходець із соціальних низів;
– правитель мав соправителів (часто сини або опекуни).

2. У Візантії велике значення мала традиція. Побажання жити в епоху великих перемін сприймалося б як прокляття. Імператор якраз і був синонімом стабільності.
Влада імператора була великою, але не безмежною. Це теж традиція, базована на трьох складових:
– антична спадщина;
– Римська імперія;
– ортодоксальне християнство.

Саме вони робили василевса всесильним і безсилим водночас.
Обожнювався не імператор, а його посада. Отже, можливим був спротив василевсові, який не турбувався про підданих. Повстати проти нього було нормально, і тільки таким чином можливо було повернути й утвердити божественний порядок – “таксис”.
Особливо коли повстання закінчувалося успішно. Тоді вважалося, що сам Бог так хоче. Карати могли за спробу повстання. Але не за саме повстання.
Якщо василевс порушує закон, його піддані теж можуть це робити.
Імператор вищий за закон, але є Біблія, якій імператор підкоряється.

3. Влада загалом хороша. Просто при владі бувають погані люди.Треба замінити їх на хороших – і все буде добре.

Власне, це найважливіші тези. Але крім них, як воно й бува в усякій добрячій лекції, – безліч яскравих фактів. Минають роки, концепція лекції ущільнюється, “утоптується”, лягаючи у фундамент. а такі штуки пам’ятаються. перевірено.

отже, лиш кілька, хто хоче більше – слухайте лекцію. справді цікаво. знайдіть час.

– правителі царської крові одягалися у пурпур. Червоним було чорнило для підпису документів, взуття (жоден не мав права надягати червоні сандалі, навіть спадкоємець імператора, він надягав один черевик червоний, а інший чорний);
– навіть пелюшки для немовляти-імператора були пурпурові;
– імператор носив на собі мішечок із прахом, таке мементо морі;
– інші кольори імператора – золото і білий;
– траурний одяг імператора білого кольору (всі решта одягали чорне);
– вшановувався навіть порожній трон, коли імператор на ньому не сидів;
– громадяни мають важливе право – лицезріти імператора, причому не обов’язково власною персоною, репрезентативну функцію виконували монети, фрески, книжкові мініатюри з зображеннями василевса;
– іноземці ненавиділи візантійців за їхнє чуття богообраности, описуючи їх як чернь і голодранців;
– вимоги імператора повинні були виконуватися. А отже, вони повинні були бути розумними;
– головний – імператор, поруч – патріарх. Між ними існує згода (“симфонія”). Діяння імператора стосуються душі і тіла, діяння патріарха – тільки душі.

Відповідей: 3 to “Візантія й візантійство”

  1. Taras Tronka Травень 1, 2015 at 10:44 am #

    Багато паралелей із Китаєм. Схоже, це риси, притаманні усім старим цивілізаціям. На тлі Візантії, яка мала півтори тисячі років безперервної традиції, усі європейські країни, не кажучи вже про Америку, є збіговиськом прищавих підлітків. Але саме такі і валять стариганів…

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: