Тінь істукана

10 Jun

Калюжі у Кривому Розі виразно червоного кольору. Сніг – рожевий, горобці й коти – брудно-червонуваті. Бо всюди залізна руда. Оксид заліза. За легендою, з крові дівчини на ймення Рудана.


Було це давно. Чоловіки ходили на полювання, а жінки підтримували вогонь. Серед людей цього племені жила стара і дуже мудра жінка. Часто зверталися до неї люди за порадою. Була в неї донька – Рудана, красуня з красунь. Кохала вона дуже гарного і сильного юнака. Якось у цю місцевість прийшла біда – посуха. Все важче й важче було вполювати звіра. І ось одного разу повернулися мисливці з порожніми руками. Настав голод. Тільки улюбленець Рудани зайшов потайки в оселю своєї коханої і поклав до її ніг впольовану козулю. Рудана почала йому доводити, що все плем’я голодує і дичину треба віддати всім. Але юнак видався впертим. Тоді дівчина вигнала його геть. Він забрав дичину і вийшов з хати.
Незабаром прийшли люди порадитись до матері Рудани. Довго думала стара жінка, дивлячись на небо, і нарешті сказала, що необхідно принести в жертву найдорожче що є в племені. Мова йде про найсильнішого, найкрасивішого, найталановитішого мисливця. Всі спрямували свої погляди на юнака, що стояв осторонь та милувався собою. “Дивіться, який я сильний, спритний і талановитий. Що ви будете робити без мене?” І всі люди, дійсно, пов’язували з ним свої надії. Але юнак усе милувався й милувався лише собою. Нарешті вперед вийшла Рудана. Вона сказала, що знає, як треба зробити. Дівчина піднялася на високу гору. На небі почали збиратися великі важкі чорні хмари. Вдарив грім. На землі зробилось темно, наче вночі, тільки блискавки освітлювали місцевість і одиноку постать Рудани на горі. Та одного разу люди не побачили дівчини. Почалася велика злива, яка тривала декілька днів.
Юнак довго в темряві шукав кохану, однак так і не знайшов. Як тільки злива закінчилася,почала розквітати природа. Звірі знову повернулися до цієї місцевості. Але ніде не було не тільки Рудани, а й юнака, її колишнього коханого. І течуть з того часу на Криворіжжі дві річки: червона, наче кров, Саксагань і брудний та каламутний Інгулець. У багатьох місцях з’явилися скелі з виходами на поверхню родовищ залізної руди. Кажуть, що то кров Рудани перетворилась на залізну руду, яку добувають люди та мають від того велику користь.

Така чи приблизно така легенда кочує по планах уроків краєзнавства та сценаріях тематичних вечорів. Щось подібне у школі розповідали й нам.

Отже, легенда про Рудану є. А пам’ятника катма. Невибачально. Ми з’ясували вже, що криворізький genius loci перебуває у подобі Данко і за міцної підтримки кульгавого/одноокого козака Рога і двох пам’ятників Горькому (двох однакових).
Але ж мусить бути жіноча іпостась? Напередодні 7 листопада папка іноді возив нас вишневими “Жигулями” дивитися ілюмінацію. Скажу вам, ілюмінація у 70-х була тим, чим кожен руднік вимахувався перед іншим, і варто було протягом кількох днів витратити купу електроенергії, щоправда дешевої як борщ, щоб потім сказати “у нас було краще”.

Зрештою, у непроглядні листопадові криворізькі ночі ілюмінація була справжньою розрадою і розвагою. Імлистого вечора в один з виїздів я побачила на копрі шахти “Родіна” Ії – жіночу фігуру у профіль у довгому голубому платті, з піднятими і витягнутими перед собою руками, в яких світилася червона грудочка.

У Данко, як ми вже бачили, вирване серце світиться у правій руці, лівою він затискає рану в грудях. Сам жест промовисто жертовний і у жіночому варіанті подвоєний (як то кажуть, “обома руками за”).
І в легенді жінка заміщає чоловіка у жертві. Заступає його місце – а не протистоїть йому або створює пару. Крім того, посилює, подвоює ключовий, як ми вже бачили у випадку з Данко, мотив жертовності. Разом із колективною жертвою Рудана здійснює жертву індивідуальну. Подвоює жест, так би мовити – віддаючи себе обома руками.

Жаль. Враження було би ще те від такої самовідданої кам’яної баби. Тут не на жарт я застановилася щодо жіночих скульптур у моєму місті. І з’ясувала дещо. Крім стандартної mater dolorosa біля Вічного вогню у парку ОАО “Суха Балка” і облуплених дівчинки з хлопчиком, що споконвіку кружляли у фонтанчику Дитячого парку, є ще, наприклад, Русалка з дельфіном:

русалка

або “Завжди чекаємо”, композиція, присвячена старшим людям:
всегда ждем

ще меморіал. у руках галузка, єссішо:
с веткой

Фоти не мої, натягала з інету. Та власне. Може, ще-небудь є, не суть. Згадуваний уже ленінський план монументальної пропаганди у дії. Відсоток жіночого увічненого тіла прискорбно малий. Партнер (якщо він є) – дід чи хлопчик, солдат у скорботі чи взагалі дельфін. Статева складова, жіночність як така прагне до нуля, та й кому вона потрібна, тим більше у камені? У цілому міська скульптура абсолютно точно відбиває місце жінки у пролетарській колективній свідомості та ідеології. Пролетар – це мужчина. Істукан. Жінка ж – при ньому на другорядних ролях. Недопролетар. Недомужчина. Тінь істукана.

“Наш криворожский Данко с высоко поднятой рукой, в которой он держит пылающее сердце, символизирует боевой и трудовой героизм жителей Кривого Рога”. Прочитала таке у одного з краєзнавців.
Ну так. З Данко серце, з Рудани – кров, як і годиться. Бойовий та трудовий героїзм – це серйозно. Не до жартів тут. І тим більше не до баб. Нема чого їх у камені ваяти. Досить ілюмінації – та й та відмерехтіла сорок років тому.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: