“Принцеса Лебідь”: новий мюзикл у Молодому

13 Jan

Princessa_Lebid

Зробили спектакль молоді, що й логічно в театрі з такою назвою: автор п’єси й режисер студент Ілля Пелюк, композитор Олексій Харченко, хореограф Лідія Соклакова. Це третя вже дитяча вистава, яку я дивлюся в Молодому, услід за яскраво-повчальним “Дроздобородом” і піднесено-романтичною “Русалонькою”.

Пречудовий спектакль, як і двоє згаданих. Не казала б отак беззастережно вслід за пресою, що то бродвейський мюзикл, дуже добре чутні традиції німецької зонг-опери, а через неї – австрійського зінгшпілю: тут тобі і жіночі тріо, що відсилають до “Чарівної флейти” Моцарта, і зонги з їхнім типовим поєднанням баладності із джазовим ритмом, та й сам Verfremdungseffekt, ефект очуження за Брехтом, який випробувано ним саме у зонг-опері і про який трохи пізніше.

“Світові сюжети”, мені здається, завжди дуже цікаві для варіацій, і насамперед важливо намацати у міцно скроєній тканині “точки біфуркації”, тобто розвинути тільки закладене “а що, коли?..” Як усе було з точки зору не автора і не глядача, а персонажа – головного чи другорядного? Як усе сталося, коли раптом почало б розвиватися по-іншому? І, зрештою, як усе було потім – після “cтали они жить-поживать и добра наживать”?

Поміж балетом “Лебедине озеро” і п’єсою Пелюка стоїть іще відомий діснеївський мультик. Зрушення стереотипу вже відбулося. Тут авторові п’єси і допомагає “очуження”: маємо здебільшого не розвиток основної інтриги, а “п’єсу в п’єсі”, умовне озеро з його мешканцями, їхніми колоритними зонгами-портретами (неперевершена Черепаха – С. Доляк) і зворушливими сценками – найяскравішими в мюзиклі (безподобні просто Гусак (О. Нежурко) та Качечка (А. Євтушенко)). Власне, очуженням є і спроба іншого потрактування головного образу: зрештою, хто сказав, що лебіддю бути погано, принаймні гірше, ніж принцесою, не вільною у почуттях і вчинках? Адже крила – це здійснена мрія, а нові друзі – справжні друзі, та й юний стрілок, який бере на мушку всіх і вся на озері, є вже не просто сусальним набридло-ідеальним Принцем – а оригінальним втіленням (невинним натяком, як на дитячий спектакль) одвічної гри Чоловіка й Жінки: мисливця і здобичі.

Передостаннє. Як будь-який спектакль постмодерністичної доби, найдитячіша п’єса не може не резонувати з безліччю своїх предків: крім уже названої опери Моцарта, балету Чайковського і мультфільму Діснея, вкажемо ще на безсмертне “Весілля Фігаро” Бомарше – Моцарта: з переодяганнями до невпізнанності, з підміною (хоч і не здійсненою) нареченої, з кількома любовними парами, що утворюються в полі тяжіння основної. Все це – дуже міцне й гарне коріння, запорука життєздатності нового спектаклю (паралельно для тих, хто не бачив, – розкішна версія Бомарше у дитячому ж таки Театрі на Липках).

Останнє. У моїх очах така прегарна штука в суботу о 12 годині просто-таки реабілітувала передноворічний “Хоровод любові”, який я ледь додивилася до середини – пробач мені, Молодий. Може, то зорі не так встали над тобою, улюблений театре, про який у мене стільки написано, – але мені не пішло ніяк. За мізансценою я люблю метафору, а за двозначною реплікою – інтелігентну багатошаровість сенсів. Саме як у “Принцесі Лебідь” – як у справжньому мистецтві для дітей, тут було над чим замислитися й посміхнутися і дорослим теж…

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: