Сьогодні

5 Jan

ми з мамою були на Майдані. Мама давно хотіла, але якось не складалося. Та й, правду казати, душею я з Майданом весь час, тим більше знаю безліч інших способів допомоги Справі, ніж перебування ТАМ власною персоною.
Наразі не про це. Ми ходили між наметами, вдихали дим від багать, слухали, що говорять на сцені і в натовпі, спостерігали, чим годують і чим торгують, читали написане, розглядали намальоване…
Багато всякого. Багато різного.

Але.
Вчора я читала “Сонце в Чигирині” Юрія Косача – про декабристський рух в Україні. А ввечері дивилася “Banderivci” – чеський фільм про УПА, зокрема про волинські події та післявоєнний вже вихід кількох упівських сотень в американську окупаційну зону. Решта ж лишалася в Україні, прийнято-бо було рішення: битися до останнього бійця.
Вразили дві речі. По-перше, виважений і дуже мудрий коментар до величезної кількості архівних кадрів; нам, як і полякам, воно ніяк не вдається, мабуть тому, що досі дуже болить.

Друге – обличчя цих людей. Очі. А в очах – спокій. Зосередженість. Гідність. Упертість. І трохи веселої злості…

Сьогодні я бачила ці очі на Майдані – отам, біля наметів, навкруг багать, на сцені і під нею. І хрін ви здолаєте цей народ.

Фільм чіпляю, коли хто цікавиться. Я цікавлюся. Вчора в блозі Лєни Марінічєвої дивилася, ось посилання: emarinicheva.livejournal.com.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: