ЖРК

24 Nov

Не хочу елегійного поста писати про пізню осінь і тихе схлипування, мама нині нагадала про Нечуя-Левицького, а я подумала собі: ну чого у письменників усе так безнадійно?

Справді. Он як квітнуть троянди, а зима ж на порозі. Так само (чи майже так само, не суть) кілька років тому пізньої осені моя мама, її двоюрідна сестра Юлія Юріївна і їхня тітка, тьотя Валя, найстарша нині з Кривенків, сидять за чаєм.
– Сидимо, – завважує тьоть Валя, – три вдови.
– Ні, – заперечує мама. – Три сильні жінки з роду Кривенків.

Кривенки. Друга гілочка мого родоводу. Жінки. Витривалі, міцно скроєні, незалежні, нестаріючі, життєлюбні, звичні до фізичної праці, привчені робити багато і з задоволенням, і до того освічені і в мислях самостійні, часом аж.
Он мама троянди вирощує на моєму подвір’ї. 24 листопада – а вони квітнуть. Такі кущі ми й називаємо ЖРК – “Жінка роду Кривенків”.

Домовилися з мамою колись поїхати в Божедарівку, батьківщину Кривенків. Нє, там годі шукати меморіальних дощок, на поспіхом кинутому напризволяще двоповерховому будиночку після термінового виїзду на Криворіжжя перед 1933-м…
просто походити вулицями. Ото я вже вам елегій натворю. а зараз – фото.

ЖРК

ЖРК

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: