У Пименовича

23 Nov

гостюємо у Григорія Пименовича. Його немає з нами вже дванадцять років. А ми приходимо як до живого, вітаємося:
– Драстуйте, Пименовичу, ну шо Ви тут? Скучили за нами?

а потім гуляємо години півтори з Наталею Дмитрівною і Галиною Яківною, і скільки ми свого часу “прогуляли” всі разом на літургіях, вечірнях, утренях, водосвяттях, вінчаннях у Миколаївському соборі і у Василівській церкві – не перерахувати і не перезгадувати цього, принаймні отут-о. Але такі зустрічі тим і цінні – розходимось і ще довго-довго згадуємо все сказане тут і зараз, а також там і раніше:

– а помните, як Пименовичу стало погано у первий раз, і його “скора” забрала”? А наступного дня співаємо “Святий Боже” фа-мінорне оте простеньке без соліста – і не можем співать, в усіх горло стискає…
– а шо ж я оце стою на службі і не службу слухаю, а шо воно там на хорах робиться і хто чисто співає, а хто не дуже…
– а отця Віталія помниш, Лєн? він ужеж отець Афанасій, настоятель Василівського храму. Грамотний такий…
– А отець Олексій – да це ж був наш звоночок! Як заведе: “Благословенно Царство…”
– ага, да, “Благословенно Царство” – а ми з Вами стоїмо на службі удвох, і як його начинать, а Ви мені “нічьо, Лєн, нічьо, потрошку, потихеньку, начнемо службочку…”
– а як із липи пекли оладочки, ну а шо ж, канєшно шо добрі, солоденькі…
– Лєн, а як на городі ото герань, як воно? – о, калачики! Як калачики їли, шоб якось наїстися…
– а такого голоду шоб пухли, нє, не було. ячна каша, мука, кукурузна – мало, неважно, но було, їли… а на Донбасі он казали і сметану їли…
– Юрій Іванович! Бог любить Трійцю, то налийте нам по третій, Олені Ернестівні винця, а нам із Наташею первачку! о, бачте, і на бутилці написано: первак.
– а як колись поминали і не налили, а тоді Алла каже: мені Григорій Пименович снився, сердити таки – а мені чого не налили?
– а оті очки бабусині без одної дужки…
– казав: Ернестовна, дивлюся в ноти, бо боюся сказать ненароком “Слава Отцю і Сину і спіртному духу”…
– Ха-ха-ха-ха!..
– а Павлік мені каже: ма, шо ти переживаєш, шо дощ? Зараз підете на кладбище, і дощ перестане!..
– а це нам Пименович небо держить…

І говорим і говорим, і добре нам, як колись у соборі на великодніх тріо, і один із кращих спогадів моїх по Ніжині – Церква.

осьо ми. місце якесь домашнє й затишне, незважаючи на печальний день на денці осені. Я аж очі закрила – од задоволення, должно.
IMG_4610

Одна відповідь to “У Пименовича”

  1. ванда Листопад 24, 2013 at 5:49 pm #

    неужели 12 лет…. не лет1ть л1та так дуже швидко…спасибо леночка.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: