Буковскі про творчість, старість і смерть: з інтерв’ю

23 Aug

це з Sunlight Here I Am, щоправда, не маю повної англійської версії, тільки вибрані цитати, а натомість “Солнце, вот он я” у перекладі М. Нємцова, такому, як усі його переклади. Тому вже як є.

Я пишу на машинці. Це кулемет у мене такий. Щосили б’ю по клавішах, зазвичай пізно вночі, під вино й класику по радіо, палю мангалорські “біді” “Ганеша”. Редагую, але не дуже. Наступного дня передруковую і в кількох місцях що-небудь міняю, викидаю рядок, зливаю два рядки в один – якось так, аби досягнути більшої міцності й рівноваги. Так, вірші народжуються в голові одразу, я рідко знаю, що саме напишу. Страждань і поту людського духу тут небагато. Писати легко. Це жити іноді тяжко.
1985

– Боїтеся вмирати?
– Я? Оце вже ні! Коли мені було тридцять п’ять, у лікарні сказали, що я мертвий. А я був живий. Коли випорпався звідти – мені звеліли більше не пити, бо тоді точно вже помру, – і тут таки рушив у бар, де випив пива. Ні! Два пива!
– Що це було? Виклик життю?
– Ні. Виклик усім, хто тобі бреше. Смерть не буває хорошою чи поганою. Кажуть “найдальша подорож”. Жити з тим, кого не любиш, гірше, ніж умерти. Гарувати вісім годин щодня на роботі, яку ненавидиш, теж гірше, ніж умерти.
1985

– Сідаючи за друкарську машинку, я ніколи не знаю заздалегідь, що саме з цього вийде. Насправді у мене таке відчуття, ніби машинка робить усе сама, а я просто сиджу перед нею на стільці, п’ю, слухаю радіо і смалю. Все безкоштовно. Коли я чую, що письменники жаліються, як складно й болісно писати, я не розумію – про що мова?
– А коли б вам довелося рецензувати свою останню книжку?
– Я б сказав: “Чорт забирай, цей хлопака пише дедалі краще”.
1987

– Ви хотіли б, аби вас пам’ятали?
– Ні. Марнославству по смерті місця немає. А до смерті це хвороба духу.
1990

– Вам коли-небудь пропонували робити рекламу пива?
– Ні.
– А ви погодилися б?
– Там мусив би бути гумор, принаймні вона повинна відрізнятися від тієї, яку крутять зараз, – із танцюючими дівчатками і такою іншою дурнею. Спочатку я придивився б до неї.
1990

Краще нікого не слухати взагалі, особливо в Європі. Там я для них ніби Мік Джаггер. Іду вулицею, а вони “Буковскі! Буковскі!” Утомлює… хоча в Парижі був прикольний випадок. Я сидів у вуличній кафешці, коли з шикарного ресторану навпроти вивалив офіціант: “Перепрошую, ви великий письменник Буковскі?” – “А ти думав”, – відповідаю. Він пальцями клац! – з-нізвідки виринає п’ятеро таких самих вишколених хлопців, стають у ряд, вклоняються не змигнувши, розвертаються і йдуть собі. Он як!
1992

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: