Музичні враження тижня: Святослав Луньов і його “Аліса”

3 Jun

– Зачем это я пойду к ненормальным? – пролепетала Алиса.- Я ж… Я лучше к ним не пойду…
– Видишь ли, этого все равно не избежать, – сказал Кот, – ведь мы тут все ненормальные. Я ненормальный. Ты ненормальная.
– А почему вы знаете, что я ненормальная? – спросила Алиса.
– Потому что ты тут, – просто сказал Кот. – Иначе бы ты сюда не попала.

Подія волає про розлогу цитату, причому саме в такому вигляді. “Погано темперовані пісні” Святослава Луньова, виконані в суботу в Київському Арсеналі, – за жанром скоріше моноопера на тексти віршів з обох “Аліс” Керролла, а точніше, їх російських перекладів – чиїх точно мені встановити не вдалося, погано було чути і погано видно, народу набігло чимало, і ще довший час запізнілі тягли на верх стільці чи торби, на які просто тут таки й сідали.
Утім, мене не полишало враження, що і чоловік із торбами, і мале дитя, що бігало і відчайдушно верещало, заважаючи слухати, – учасники перформансу, в якому задіяні оркестранти (“Київські солісти”), диригент (Володимир Сіренко), солістка (Людмила Зюбіна), а також паперові вікторіанські платтячка, що виїжджають на шківі чи підіймаються до стелі на повітряних кульках, і запис, відтворений на різних швидкостях і в різних напрямках, і ми, слухачі, кожен із яких прийшов по своє, бо я спостерігала круг себе абсолютно різних людей.
Власне. Послухайте “Колискову”, я знайшла запис на ютубі, хоч і в іншому виконанні. Це якраз той момент, коли Герцогиня зацитькує дитятко-поросятко у себе на руках, а те чхає і чхає. Я переслухала і подумала: а й справді, чому колискові завжди монологи і голосу другого учасника комунікації, вірніше об’єкта заколисування, – ніколи не чути, адже насправді це не так…

До нього єдиний комент, із самої “Аліси” в перекладі Б. Заходера:

А исполняя второй куплет этой странной колыбельной, Герцогиня так свирепо подбрасывала младенца и несчастный малыш так отчаянно вопил, что Алиса разобрала только половину слов:
Уж я-то деточку свою
Лелею, словно розу!
И я его – баю-баю,
Как Сидорову козу!
ПРИПЕВ
Уа-а! Уа-а! Уа-а!

Аліса багато років моє alter ego, очевидно тому я теж майже не розібрала слів, і не тільки в цьому номері. Зате добре втямила, що я таки невипадково трапила на цей концерт (див. початок, отой шо напівжирним курсивом). Дуже складна і концептуальна постмодерністична музика, багато тонких жанрових і стильових алюзій (кабаре-пісеньки, Шьонберг, Бетховен, Шуберт…), безліч натяків, незрозуміло чи розгаданих так, як хотів би автор, та й неважливо це, бо в тій-таки “Алісі”:
И лучшие умы страны
Гадают до сих пор:
Они ли, мы ли, вы ль должны
Смыть кровью свой позор!

Во имя нашей чистоты
Пускай не знает свет:
НА САМОМ ДЕЛЕ ВЫ – МЫ – ТЫ –
ОНИ С НЕЙ
Или нет?


О. А я ж про що. Це вірш-лист бідолахи Чирвового Валета, чи й не його, а просто вмінений йому на доказ провини. На гріх не доведений, бо не висловлений, як багато інших гріхів. Мені це дуже резонує з “Трістаном та Ізольдою” Кретьєна де Труа, особливо з тією сценою, де Ізольда, отримавши від Трістана пересторогу про стеження за коханцями, виголошує палкий праведний монолог, обурюючись, що любить тільки того, хто зробив її жінкою.

Була би фаховим філологом – добряче розмислила би над цим.

якось так і було

якось так і було

Відповідей: 8 to “Музичні враження тижня: Святослав Луньов і його “Аліса””

  1. olgakomenda Червень 4, 2013 at 4:34 pm #

    І. Тукова написала в FB, що вона щаслива, що була на “Погано темперованих піснях”, чим мене заінтригувала вкінець. Послухала колискову. А де ж те щастя? Взагалі то нічого. Навіть цікаво з технологічної точки зору, сопрано непогане, всі ті бульбашки навколо, пчихи-скрипи-рипи-хрипи, piccoli … Але щоб аж щасливою… Де мій катарсис??? — питаю я Вас. Козаренко геть мене зіпсував: без катарсису не можу. А ще зіпсований мій любимий Мусоргський (“сцена з курантами”): тритон замість бути нормальним тритоном розгублено топчеться на місці, ніби не знає, куди йому вступити, як розкарячена качка, то одну лапу підніме, то другу. Зі слів я розібрала “дразнит наверняка нарошно раздражает”. І це в принципі, як на мене, могло би претендувати на роль ключової художньої ідеї. Але ж я себе зловила на тому, що колискова мене і не дражнить, і не раздражаєт. Якось все одно, ні туди, ні сюди, як той тритон. Лєн, а Вам сподобалося? Емоційно-естетично?

    • mamache Червень 4, 2013 at 6:09 pm #

      Олесе мила, тут кілька зауваг:
      1. я ніде не погрішила ані проти істини, ані проти власних уподобань. ні, я не люблю такої музики. я не розумію, чому так називається, мені навпаки смішно було бачити, як співачка старанно трапляла в унісон з черговою оркестровою нотою. востаннє я такого наслухалася на Двох днях і двох ночах нової музики в Одесі, мені вистачило на 15 років.
      2. але Славика Луньова щиро поважаю як композитора, розумію, що це концептуально і він так це бачить.
      3. а пані тукова не є для мене авторитетом як фахівець. не читаю її ФБ і не знаю, що там викликало у неї щастя. вийшовши, я сказала Юрчикові: відчуваю, що ми були тут с тобою недаремно. і це щира правда. для чогось воно знадобиться.
      4. з Мусоргським у Вас розкішна паралель. не подумала про це.

      • olgakomenda Червень 5, 2013 at 11:35 am #

        Лєн, Ви не погрішили. Не те мала на увазі. Навпаки. Поважаю зваженість і коректність Ваших оцінок і висловлювань. Не знаю особисто Луньова, але кілька творів колись слухала з одеського мультимедійного диску (асоціація “Нова музика” чи як, підкажіть, там де К. Цепколенко — голова). Смутне, невиразне враження залишилося. Я власне тут навіть не про Луньова. Швидше про те, що це мабуть один із не гірших, якщо не кращих зразків цілого пласту сучасної української музики. І річ не в зорієнтованості на “естетику абсурду”. Бо після Рославця і його футуристського оточення, я дуже спокійно ставлюся до всяких радикальних експериментів. Мені здалося: тут деталі “ховають” те, що належить до категорії “що”. От я слухала і думала (не тільки цей твір маю на увазі, він — приклад): Для чого це? Навіщо? Що це мені як слухачу дає? І я не знайшла відповіді на ці питання, не почула того, що як слухач сподівалася і прагнула почути. А ще. Керолл сам по собі дуже яскравий і переконливий. Тому з ним важко йти в тандемі. Є література, яку не можна озвучити без колосальних втрат. І може й не варто цього робити. Тому що оцієї кероллівської чудернацькості, парадоксальності і свіжості, але при всьому цьому живості і життєвості в музиці Луньова я не почула. Це не критика Луньова. Це моя особиста суб”єктивна думка. Мені цікавило Ваше враження, як воно є. І я його зрозуміла, за що Вам дякую🙂 А також — за Ваші есе, які з великою цікавістю читаю постійно🙂

  2. mamache Червень 5, 2013 at 11:46 am #

    дякую, Олічко. а взагалі-то, думаю, вони викладуть запис в Арсеналі на Ютуб, бо я так тільки для ознайомлення розмістила, коли чесно. там досить розлога така кантата/моноопера хз, хвилинок на 35-40. для соцреалістичних критиків раздольє, як ото музику формалізму лаяли у 36 і 48 роках: ухает, скрипит, скрежещет, шо там іще. він використовує паралельно музику в записі – ну і там же ж препарує принагідно, то скоріше пускає, то задом наперед…
    а в кінці так просвітління раптове, чистий мажор, тризвуки. ясність повна, і одне з цих вікторіанських платтячок Аліси злітає на надувних кульках до стелі – от Вам і довгоочікуваний катарсис, чьо.
    “…нельзя не впасть к концу, как в ересь, в неслыханную простоту”…

    принаймні хотіли б дипломну зробити по цьому твору – то залюбки, там стільки підвалин і стільки можна розчути цитат, алюзій і натяків; а взагалі я страшна ретроградка, спускаюся по сходах після концерту і кажу ЮІ – десь у мене “Джоконда” Понк’єллі повисла у Фкантактіку, треба буде послухати.
    ))))))))

    • olgakomenda Червень 5, 2013 at 11:59 am #

      на рахунок дипломної — це елеганцький жарт ))), а мажорні тризвуки з платтячками і кульками — подивлюся, як тільки…

      • mamache Червень 5, 2013 at 12:01 pm #

        нє, не жарт. там є де покопирсатися, слово честі.

      • olgakomenda Червень 5, 2013 at 12:06 pm #

        а з ким? (в мене ж не теоретики). вось )))

  3. mamache Червень 5, 2013 at 12:10 pm #

    та це таке. сьогодні нема з ким – а взавтра диви і є.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: