Кобзарство в Україні: правда, легенди, міфи

Володимир Кушпет. Старцівство: Мандрівні співці і музиканти в Україні.. Гарна, професійно зроблена книжка. Почала, як водиться, з кінця, зі словничка, дещо виписую:
пити алкоголь – керити
плювати – кезити
ходімо – похиляймо
добрий – клевий
єврейська дитина – гудзик
поганий – хилий
повінчався – збатузився
повісився – забатузився
грати – кургати, лабати

No comment. Свої назви мали одежа, чини, дні тижня, географічні об’єкти тощо. За допомогою “мови” попереджали один одного, пізнавали своїх, передавали потаємні знання. “Ніщенська братія” збиралася час від часу: для грошових внесків, для судових рішень, для присвоєння звання “майстра”, для закріплення за кожним району, в якому він може діяти, тобто співати, грати і просити милостиню – ну, і для приймання у новачків іспиту, де, крім іншого, питали і “мови”. Маємо перед собою, власне, зразок корпорації: з уставом, ієрархією, правилами співжиття, казною, захистом членів – і навіть професійним арго.

У книзі Кушпета багато всякого – описи таємних Устиянських книг (наводжу назви: Думовець, Мировець, Мислівець, Хитровець, Добровець…), тексти молитов, привітань, пісень, докладні характеристики інструментів, ноти, фото незрячих співців і спогади сучасників про їхній спів та гру (до речі, за народною термінологією “сліпці” – це нерозумні, а от “незрячі” – це якраз сліпі.

Прекрасний професійно зроблений фоліант. Відноситися до мандрівного кобзарства можна по-різному, говорить дослідник. Можна ідеалізувати кобзарів як носителів героїчної української ідеї. Чи з певною іронією зараховувати їх до патріархального минулого. Можна відкривати школи, вдосконалювати інструменти, створювати капели, ансамблі, виводячи народне мистецтво на велику сцену. Чи ратувати за недоторканність “цеху”, якимось чином консервуючи його в сучасних умовах. Хто цікавиться хоча б одним з перерахованих аспектів – хай бере книжку і читає. Приємно брати в руки, приємно гортати і купатися у прецікавих фактах та історіях зі старосвітського минулого.

Не втримаюся, втім, докинути: дещо міфологізованими мені здалися образи музикантів яко “совісті народної”, трохи є перебільшення, хоч і зовсім трохи.
Але: про них не сказано в народі жодного ущипливого слова, каже Кушпет – але я знаю інше, судіть самі:

“на рибу і зайці хай ловляться старці” – мама приказувала, як на риболовлі хтось дуже розраховував на улов і не брав з собою іншої їжі.

і ось байка теж мамина, від Варвари Павлівни, моєї прабабушкі:

Веде хлопець сліпця. Збирають вони милостиню, хтось дав кільце ковбаси. Малий і вирішив його заховати. Коли це старий нюх-нюх, кобася-кобася, а де кобася, ану дай сюди.
Відібрав і з’їв. Хлопець зло затаїв.
Ідуть далі. Малий і навів старця на вербу, той лобом тіки бах!!!
– Сьо ти такий-сякий!…
– Сьо-сьо… Кобася чуєш як смердить, а верба не чуєш як шумить?

В дитинстві мені страшенно подобалося, як мама казала “кобася”. А тепер я зрозуміла: таємна мова, он воно шо…