“Борис Годунов”: оффтопік

13 Apr

Дивилися “Бориса Годунова” Мусоргського. Прекрасна все ж таки опера, неперевершений Тарас Штонда у заглавній ролі, гарні масові сцени (окраса театру, не втомлююся повторювати, – його хор), просто величезна кількість геніальної музики, шкода навіть, що це творіння тридцятирічного Мусоргського іде у нас так нечасто, і то без аншлагу.
Сцени під Кромами не було, та і Бог з ним, із тим бунтом “бессмысленным и беспощадным”, згідно з редакцією, завершувалася опера смертю Бориса. Мені ж про інше йшлося.
Кілька років курсую шляхом Київ – Рівне повз Гощу. Випадково натрапила на відомості, що в тамішньому колегіумі якийсь час перебував Григорій Отрєп’єв, він же Лжедимитрій. Може, скажу комусь добре відомі речі, але мені особисто важливо було з’ясувати деякі географічні і хронологічні моменти.

1584 – помирає цар Іоанн Грозний. До 1613, коли царем став Михайло Романов, тривали “каламутні часи”. “Глад и мор, и трус и разоренье” рядки з арії Бориса з ІІ дії. Справді, за царювання Годунова в Русі (1598-1605, не рахуючи впливу на політику Федора Іоанновича впродовж попередніх півтора десятка років) відбувалася справжня заглада: кілька років зооепідемій, пошесть саранчі, потім троє підряд дуже холодних літ, ймовірно, від виверження вулкана в Перу (“трус”), коли заморозки тривали упродовж літа, а у вересні вже лягав сніг. Неврожаї породили масовий голод, селяни стікалися до Москви, де уряд роздавав милостиню (оце ж “Хлеба! Хлеба! Хлеба голодным”).
І тут колами розходяться чутки, комусь дуже вигідні: царевич Димитрій, син Іоанна Грозного, живий. Ним називає себе Григорій Отрєп’єв, нащадок роду Нелідових, на той момент інок Чудова монастиря у московськім Кремлі. Талановитий і амбітний юнак, власник чудового почерку (що важливо), він невдовзі висвятиться у дяки, далі підіб’є двох товаришів і втече з монастиря. Шлях Григорія проляга через чернігівські землі на Київ, далі на Острог, де літо він перебуде при дворі Костянтина Острозького, далі піде на Гощу.
Гоща біля Рівного не була православною, там знаходився найбільший осередок социніанства, протестантської течії, і колегіум, де приймали всіх незалежно від віри, і де Отрєп’єв, імовірно, вивчав латину і польську, одночасно служачи при кухні Кирдеїв-Гойських.
У Гощі Григорій пробув близько року і далі (тут джерела розходяться) відвідав Брагин (південь сучасної Білорусі), де сидів Адам Вишневецький, власник обширних земель за Дніпром, назвався йому царевичем і заручився підтримкою, а також подався був у Самбір до Мнішка – бо Мнішек, крім підмоги, давав іще дочку Марину.

Якось так приблизно, трохи туманні виглядають ці мандри, та й точний маршрут незрозумілий, просто ясніше вимальовується та “корчма на границе литовской”, просування Григорія українськими землями, а також схема подальшого походу на Москву.

і ще: смішний момент у постановці опери, коли Щелкалов, чисто тобі поп-зірка, виходить на сцену після об’яви пристава (“дьяк думный говорит”), а тоді з легким поклоном віддає приставу свою шапку. Думні дяки – це не діакони, це прошарок у Думі, особи на кшталт державних секретарів, які, власне, вели документацію, займалися законами, листуванням, об’явами, планами…

Отже. Приходить час, і починаєш цікавитися ще багато чим, крім власне геніального творіння Мусоргського. До речі: день смерті Бориса Годунова – саме нині, 13 квітня.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: