Циганські історії: До Всесвітнього дня ромів

8 Apr

1.
Ми з мамою тягнемо додому відро черешень з бабусиного саду. Назустріч циганка з дитям, мале ледь на ноги зіп’ялося, кругловиде, симпатичне. Мама підкликує його і насипає у поділ колись білої маєчки пригорщу черешні. Циганка стоїть поруч:
– Шо нада тьоті сказать?
Малий миттю відгукується:
– Ісє дай!

2.
Мені років десять. Стукіт у двері, на порозі циганочка приблизно мого віку.
– Дєвочка, дай дєнюжку!
Шарюся по кишенях пальт, знаходжу десять копійок, іще дві. Даю.
Вона не каже “спасіба”. Робить крок уперед:
– А є у тебе кохточка мені?
– Нема… – мені не на жарт незручно, у мене є, але що скаже мама?
– А куколка?
Я мотаю головою, починаючи тиснути дверима на циганку, бо вже трохи страшно.
– А канхвєтку даси?
Я закриваю двері.
– Жадна яка! – обурено з коридору.

3.
Я вже доросла тітка. Берківці. Гробки. Ми сидимо за столиком, усе вже прибрано і заквітчано, закусюємо як положено.
Через інші ряди, крізь кущі і траву до нас сунуть двоє дівчат. Ледь їх забачивши, Люся починає похапцем робити бутерброди, тиче їм до рук, слідом дві котлети, пиріжки, сальце, помідори, стопочка, ще стопочка – всього потроху з того, що стоїть на столі. Одна циганка швиденько вкладає їдло до сумки, друга підсовується до мене: дай пару гривень.
Нема, – кажу, – хоч саме пара гривень лежить у кишені плащика. Сумку тримаю міцно з іншого боку.
– Шо тобі, жалко?
Мені не жалко. Це на маршрутку.
– Хватить, дівчата, ідіть собі здорові. Випийте за упокій і йдіть, – гримає вже хтось із чоловіків.
Циганки ушиваються нарешті. Засовую руку в кишеню. Двох гривень як не було.

Маю ще купу таких історій. Але у Міжнародний день циган розповідаю саме ці. Зовсім не для псування свята людям ромської крові, які колись поставилися до мене ввічливо і приязно, помігши писати циганську книжку.
А через нагоду ще раз повторити: важко і страшно, але треба – поставитися до людини як до не-такої. Здається, я перша сказала вголос: жебрацтво і дрібні крадіжки у циган – не злочин, а ремесло. Не можна підійти тут із мірками моралі “гаджя”, тобто нашої. Бо вони – не ми. Вони інші. Не гірші і не кращі. Просто інші.

…а днями на ірпінськім базарі малий циганчук із татом співали під гармошку – як же ж яскраво та дзвінко…

Відповідей: 2 to “Циганські історії: До Всесвітнього дня ромів”

  1. Yasunori (@rincefire) Квітень 9, 2013 at 9:42 am #

    >Не гірші і не кращі. Просто інші.

    Ох этот ваш моральный релятивизм.
    Неправда это, воры – не “другие”, а просто хуже и надо не стесняться так считать.
    Потому что начинается с двух гривен а заканчивается сильно более грустными последствиями.
    И не только у цыган, та же проблема с абсолютно той же аргументацией у других примитивных и не очень культур – ряда мусульманских стран, бедных частей африки , в северной корее итп итд.
    Пока совершенно ни к чему хорошему это вот невмешательство, как несложно заметить, не привело.

    • mamache Квітень 9, 2013 at 10:02 am #

      я не о том немножко. задача историка – не судить, а понимать. судить – прерогатива других дисциплин. а я о том, что с точки зрения общества рома это ремесло. похожий подход я встречала в других стратах – не этнических, но социальных прежде всего.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: