Серія 2. Чим порадував YouTube: Рембрандт

7 Apr

увідні: незабаром у Нідерландах відкривається Державний художній музей. Запропонований івент має на меті привернення уваги відвідувачів.
Суто рекламна мета. Я не певна, що подібні нестандарти якось можуть вплинути на постійний показник відвідування. Але одноразово – цілком можливо, надто коли у вестибюлі музею ще й наливатимуть…

…жартую. Втім, у кожнім жарті є доля жарту, я ще повернуся до цього. Якщо перейнятися жанровим визначенням показаного арт-продукту, то пропоноване “флеш-моб” явно дуже далеке від суті, очевидно, і “арт-моб” теж якщо і лишається тут, то хіба що через формальні риси – подія з залученням до виконання класичного твору великої людської маси . Я писала у попереднім пості і зараз повторюю: глядачі в самім торговім центрі бачать тільки уривки і метушню, чують якісь звуки і мелодію, що гримить із репродукторів. Здатні ж охопити всю картину і побачити глядачів “зсередини” в ролі акторів тільки ми – глядачі “ззовні”.
Отже, для нас, хто бачить гарно відрепетируване і добре змонтоване дійство (досить оцінити ритм і логіку чергування кадрів), арт-моб, можливо, лишається, так би мовити, “жанровою тінню” чи “жанровим тлом”. На перший же план виступає “жива картина”, а це вже має глибокі корені в культурі, побіжно згадаймо і загальнохристиянський вертеп, і “шествіє на осляті”, тобто в’їзд Христа в Єрусалим у православних, і інсценізовані Страсті разом із Вознесінням у католиків. Коли ще копнути углиб, то, очевидно, давньоєгипетські містерії стали б чудовим контекстом… і так далі.

Рік тому на одному з рекламних фестивалів був подібний ролик – там теж для “оживлення” старих холстів запросили акторів, а на бордах у підтримку акції розмістили класичні живописні образи з текстами-закликами на кшталт “надішли мені SMS”. Мета всюди одна: встановлення нехай хистких, але місточків між старим мистецтвом і новим споживачем.
Зрештою, щоб отримати задоволення від мистецтва, не обов’язково розбиратися в техніках і стилях. Досить мати сумління, відкрите серце і мінімальний культурний багаж. Та й що саме вкладається у поняття “задоволення”, ще треба подумати.

Останнє. На тлі звучить фінал 9 симфонії Бетховена An die Freude — ода, написана 1785 року Фрідріхом Шиллером ймовірно для масонської ложі і в усій красі викладена Бетховеном у 9 симфонії (інтерес композитора до цієї теми виник набагато раніше). Це безперечний evergreen, до того ж вона є офіційним гімном ЄС, отже, утримує на собі неабияке ідеологічне навантаження…
…але хоч убийте мене, вона недоречна тут зовсім. Хіба що як “голосно і пафосно”. Здається, композер просто узяв те, що лежало на поверхні. “Ничего не знаю, кроме Appassionata”, – це, здається, з тієї самої опери.

принаймні, наперед буду окрему увагу приділяти художній доцільності використання конкретного класичного твору в рекламі. Раніше якось не думалося про це, просто бралися для аналізу яскраві зразки, а в решті глухе роздратування накопичувалося на безкінечну експлуатацію вівальдіївської “Весни”, “We are the Champions”, ну, і “Оди к радості”…

Відповідей: 3 to “Серія 2. Чим порадував YouTube: Рембрандт”

  1. Катруся Квітень 7, 2013 at 4:01 pm #

    І нема чого додати))) браво!

  2. mamache Квітень 7, 2013 at 4:04 pm #

    тут треба ще думати. трохи клаптиками вийшло, але знала, що треба написати хоч як. ще повернемося до цього, так же ж?

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: