Марко Роберт Стех. Василь Барвінський

4 Apr

Марко Роберт Стех – мій новий віртуальний співрозмовник, канадський письменник, літературознавець, культуролог, керівник проекту «Інтернетової Енциклопедії України» при Канадському інституті українських студій. Про пана Марка ще писатиму, коли прочитаю Ігоря Костецького – оповідання, п’єси і переклади Маяковського, що цікавить мене найбільше. А паралельно дивлюся Марків відеоблог “Очима культури”, усе підряд, щоразу дізнаючись нове й нове про призабуту еліту моєї країни, а хто б мені ще розповів про призабуту еліту, як не канадійський поляк, що самотужки вивчив українську мову, і не просто вивчив, а опанував на рівні навищої художньості…
Поки що ділюся з вами дечим: передача про Василя Барвінського. Про нього знала мало, дуже мало. Колись у Ворзелі у Будинку творчості прелюдії Барвінського грав мені Сашко Козаренко – грав і насолоджувався і невпинно повторював: слухай, яка краса, яка ніжність і яка досконалість.

Тут вішаю передачу, а слідом – частину з Віолончельного концерту Василя Олександровича Барвінського.

Концерт для віолончелі з оркестром, ІІ частина, виконує Галина Жук. Авторський напис на нотах: Потьма, 6.12.1951.

Звертаю вашу увагу: Барвінського, було знято з посади директора Львівської консерваторії, заарештовано і разом з дружиною ув’язнено на 10 років. Крім віолончельного концерту, у мордовському таборі (1948-1958) композиторм були написані ще Квінтет і кілька камерно-вокальних творів на вірші Лесі Українки – “Надія” (1956), “Я засну” (1956) і “І знов весна” (1957). Дати спеціально ставлю, аби ви відчули повною мірою, як влада боялася українськості. Відомо про широчезні амністії по смерті Сталіна: а майже сімдесятирічна людина відмотує повний строк, і повернувшися у 1958, починає копітку роботу по відтворенню спалених творів.

Тут одна заувага щодо дати арешту: 1948. З того, що відомо мені, можу тільки співставити зі стенограмою І з’їзду Союзу композиторів CРСР (квітень 1948), де львівські композитори коли і згадувалися, то в контексті весело співаючої від щастя Західної України, приєднаної до СРСР, в якій деякі ренегати, досі цього не зрозумівши, уперто впроваджують надбання німецької школи, а також “рядяться в імпресіоністичне вбрання”…
…і не допоміг бідолашному Василеві Олександровичу навіть вокально-симфонічний «Портрет Леніна» на вірші М.Рильського (1947).
Далі цитую Лідію Мельник:
А ще більші гріхи вбачалися у захопленні прозахідним штукарством. Самому Барвінському інкримінували надання посад неблагонадійним, пронаціоналістичним педагогам, формування студентського складу з вихідців із сумнівних родин, а також – “за близькість до стилю імпресіонізму” – тут вже разом із М. Колессою, Р. Сімовичем.
Організовано розпинання митця на загальних зборах Консерваторії. Вони наче й не визначилися постановою про директорство чи викладання, проте окремі негативні виступи давали посадовцям підставу поставити питання про неможливість займати В. Барвінським відповідальних посад”.

для охочих ще раз даю адресу Маркового відеоблогу, там і зустрінемося.

http://kontakt.ca/features/

Відповідей: 4 to “Марко Роберт Стех. Василь Барвінський”

  1. papik Квітень 4, 2013 at 1:19 pm #

    Перший з”їзд композиторів СРСР

  2. Марко Роберт Стех Квітень 4, 2013 at 3:19 pm #

    Дорога Олено!
    Дуже дякую за оцей блоґ! Це для мене не лише моральна підтримка, але й (і тут я не уникну пафосу, — вибачаюся🙂 ), великою мірою, оправдання того, що я намагався здійснити, починаючи займатися телепередачами, — а саме: зацікавити окремих індивідуальних людей, розумних і чутливих до почуття людяної самоповаги українців — скарбами нашої власної культури — якими вони не були б, кращими чи гіршими, але без усвідомлення яких ми ніколи не зможемо стати самими собою.
    Одна лише фактична поправка-уточнення. Хоча я народився у Польщі і вивчив українську мову доволі пізно в житті, я за походженням не поляк, а українець. Своїми ґенами ніяк не інший (крім, може, невеличких домішок австрійської та чеської крови) від переважної більшості українців в межах України. Мало людей в Україні сьогодні думає про те, що на території сучасної Польщі ще від часів Київської Руси жило автохтонне руське, себто українське населення, що там були цілі масиви українських етнічних територій.
    Трішки історії, щоб ми краще себе зрозуміли. На час закінчення Другої Світової на цій території жило понад 750,000 українців. Однак, за радянсько-польським договором понад пів мільйона із них силоміць переселено в УРСР (зокрема на Донбас та степи південної України, де їх посилено русифіковано), а залишок, понад 150,000, полський уряд брутально депортував з їхніх осель на залишені німцями території північної і західної Польщі. Їх розселювано по 2-3 родини на одну місцевість, не дозволено ні церкви, ні школи, щоб пришвидшити асиміляцію і пертворення їх на поляків. Мої батьки із того континґенту українців т.зв, Закерзоння (за межею Керзона). Без знання мови й без української освіти (яку дозволили в Польщі, дуже обмежено і вибірково, щойно в 1960-х) асиміляційні процеси були дуже сильними, й сьогодні в Польщі залишилося, за офіційними даними, не більше 45,000 українців. Однак ті, хто залишився, загалом свідомі й активні частки українського народу.
    Загалом, як на мене, нема великої різниці в тому, в якій країні й на якому континенті людина живе, — якщо вона відчуває себе часткою української культури, то її варто трактувати так само, як сусіда з Русанівки чи зі Святошина. Не творити штичних різницє і відмінностей. Я свого часу писав про цю проблему в статті на «Літакценті»:
    http://litakcent.com/2010/07/20/pastka-vitchyznjanoho-stereotypu/
    Перепрошую, що так розписався. Ще раз дякую за цей цікавий блоґ!
    Марко

    • mamache Квітень 4, 2013 at 6:59 pm #

      Марку, дякую дуже за такий змістовний відгук. переселеними українцями я трохи цікавлюся. минулим літом були у с.Криве Озело, що на Миколаївщині, туди у 1947 були переселені жителі с. Скородне Лютовищенської (можу трохи плутати) гміни. мені йшлося про позірні ознаки вкорінення переселенців на цих землях (про інше я читала у блозі Олі Самборської, дуже гарний ресурс, ось: http://bojky.wordpress.com)
      щодо ж Русанівки чи Святошина – це чиста правда.

      а Закерзонням мріємо колись проїхати автом. уже й маршрут складено.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: