111 інтимних місць Юрія Андруховича

2 Apr

дЯкось не прочитала, коли читали всі. Повернулася після Памука. У того є персонаж – автор “Енциклопедії Стамбула”, що працював над нею усе життя, а вона все розросталася й розросталася, а він усе намагався обмежитися, приміром, 15 томами – і врешті-решт зупинився на 11-му.
І на літері Б.
Це я до того, що енциклопедія, або ж лексикон, упорядкована за абеткою, бувши найперше прокрустовим ложем, водночас є й небезпечно еластичною штукою. Абетка – даність, з якою не сперечаються, – каже Андрухович, зрештою, фантазії якось і дається лад за допомогою такої гамівної сорочки. До “Я” (чи там “Z”) можна не дописати.
Можна, між іншим, і не дочитати.
З “Лексиконом” мені особисто перегукуються “Абетка” Мілошева, “Словарь иностранных слов”, улюблене читво мого дитинства, нині модні персональні абетки типу розповідей про себе.
А, ще: “Диявол, що ховається в сирі” самого Андруховича. Зара скажу чому.
Жанр розповіді сам автор слушно визначає як автобіогеографію. Міста великі й малі, ті, які автор ледь пізнав, і ті, в яких жив. Силкуючись охопити прожите життя, обійнявши глобус, автор воліє написати про:

Міста, в яких мені снилися сни.
Міста, в яких нічого не снилося.
Міста, які мені снилися.
Міста, в яких я не спав.
Міста, які не сплять.
Міста, які не дають спати.

Отже, міста, які стали місцями, причому інтимними, бо казав ще Вєнічка Єрофєєв “скорее это не деликатность, а просто я безгранично расширил сферу интимного”… Безкарно, втім, розширювати цю сферу небезпечно: обов’язково виникнуть непорозуміння з оточенням. Особливо коли оточенню (тобто читачам) добре видно, які з есеїв написані від душі, а які – щоб заповнити прогалину на певну літеру; які – власне про міста, а які про людей (як-от розкішний есей про Анатоля Перепадю, який взагалі-то про турецький Ізмір); які – про глибоко потаємні речі, раптові осяяння, а які мимойдучі і тому очевидні (знаючи це, автор цитує першу польську енциклопедію 1745 р.: “Кінь який із себе, то кожен бачить”).

Утім. Повчитися писати есеї тут можна. Надто писати фінали – це виходить у Андруховича просто блискуче. А читати раджу таки в довільному порядку, як сам автор і пропонує…

…пам’ятаючи про те, що написати краще за “Зліва, де серце” чи “Ерц-герц-перц” вдасться навряд чи.
Навіть дуже інтимно. Навіть самому Андруховичу.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: