111 інтимних місць Юрія Андруховича

2 Кві

дЯкось не прочитала, коли читали всі. Повернулася після Памука. У того є персонаж – автор “Енциклопедії Стамбула”, що працював над нею усе життя, а вона все розросталася й розросталася, а він усе намагався обмежитися, приміром, 15 томами – і врешті-решт зупинився на 11-му.
І на літері Б.
Це я до того, що енциклопедія, або ж лексикон, упорядкована за абеткою, бувши найперше прокрустовим ложем, водночас є й небезпечно еластичною штукою. Абетка – даність, з якою не сперечаються, – каже Андрухович, зрештою, фантазії якось і дається лад за допомогою такої гамівної сорочки. До “Я” (чи там “Z”) можна не дописати.
Можна, між іншим, і не дочитати.
З “Лексиконом” мені особисто перегукуються “Абетка” Мілошева, “Словарь иностранных слов”, улюблене читво мого дитинства, нині модні персональні абетки типу розповідей про себе.
А, ще: “Диявол, що ховається в сирі” самого Андруховича. Зара скажу чому.
Жанр розповіді сам автор слушно визначає як автобіогеографію. Міста великі й малі, ті, які автор ледь пізнав, і ті, в яких жив. Силкуючись охопити прожите життя, обійнявши глобус, автор воліє написати про:

Міста, в яких мені снилися сни.
Міста, в яких нічого не снилося.
Міста, які мені снилися.
Міста, в яких я не спав.
Міста, які не сплять.
Міста, які не дають спати.

Отже, міста, які стали місцями, причому інтимними, бо казав ще Вєнічка Єрофєєв “скорее это не деликатность, а просто я безгранично расширил сферу интимного”… Безкарно, втім, розширювати цю сферу небезпечно: обов’язково виникнуть непорозуміння з оточенням. Особливо коли оточенню (тобто читачам) добре видно, які з есеїв написані від душі, а які – щоб заповнити прогалину на певну літеру; які – власне про міста, а які про людей (як-от розкішний есей про Анатоля Перепадю, який взагалі-то про турецький Ізмір); які – про глибоко потаємні речі, раптові осяяння, а які мимойдучі і тому очевидні (знаючи це, автор цитує першу польську енциклопедію 1745 р.: “Кінь який із себе, то кожен бачить”).

Утім. Повчитися писати есеї тут можна. Надто писати фінали – це виходить у Андруховича просто блискуче. А читати раджу таки в довільному порядку, як сам автор і пропонує…

…пам’ятаючи про те, що написати краще за “Зліва, де серце” чи “Ерц-герц-перц” вдасться навряд чи.
Навіть дуже інтимно. Навіть самому Андруховичу.

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: