До дня народження Г.-К. Андерсена

2 Apr

index

КРАПЛЯ ВОДИ

Крізь збільшувальне скло всі речі здаються у сто разів більшими – це ви знаєте. Якщо ж крізь лупу поглянути на краплинку води з якого-небудь ставка, то напевне можна побачити силу-силенну усяких створінь, яких простим оком не видно, але вони точно там є. Ну і от: дивишся на краплинку такої води, а перед тобою ніби повний полумисок живих креветок. Людоньки! – усі вони метушаться, сновигають, возюкаються, відкусюють одне одному то передню ніжку, то задню, підгризають то куточок, то кінчик – і так уже ж із цього радіють та веселяться!
Коротше, був собі старигань на ім’я Нишпорка – таке було його ймення, що поробиш. От він собі вовтузився і колупався днями в якихось речах, нібито для того, щоб витягти з них усе можливе – просто так чи й за допомогою чар. І от сидить собі цей Нишпорка-чарівник та й дивиться крізь лупу на краплю води з калюжі. Матінко моя, як ці створіннячка скублися і чубилися, як їх було багато – і всі стрибали, зводилися, кусалися, щипалися і жерли одне одного
— Тьху, гидота! — вигукнув старий Нишпорка. — Як би так їх замирити, навести лад, такий, щоб кожному – своє місце і своє право?
Нічого не придумав старий. Довелося почаклувати трохи. Вирішив він цих почварок підфарбувати. Крап! – і пролилася на них якась рідина, схожа на червоне вино. Тільки зовсім не вино це було – а добірна відьмацька кров!..
Крап іще раз! – і всі ці повзики і шкраблики стали червонястими. Тепер крапля води була схожа – на що ж вона була схожа? Та ж на величезне місто, повне голих і хижих дикунів!
— Шо воно в тебе за чудасія? — запитав старого інший чаклун, якого звали Ніяк, тобто ніяк не звали.
— Вгадай-бо — відказав Нишпорка. — Втямиш, у чому тут справа, – подарую тобі цю штуку.
Ніяк глипнув у лупу. Що вам сказати, перед ним кишіло ціле місто людей, усі голі-голісінькі! Хтозна й шо! А найстрашніше, що вони немилосердно штурхалися, цапалися, гризлися й роздирали одне одного на шматки! Той, хто досі був унизу, — видряпувався нагору, хто був зверху – падав долі.
— Диви, диви! У того хлопа ноги довші за мої! Кусь їх! А у цього манюпусінька гулька за вухом, і вона йому болить – так най болить іще дужче!
І вони хапали бідолаху, роздирали на клоччя й жерли лиш за оту манюньку гульку. А хто це у нас сидить собі в куточку і ні пари з вуст, аби тільки його не чіпали? Ні-і-і, шановний, не вийде – і ну його термосити, шарпати, скубти, куйовдити, доки й спомину не залишиться!
— Оце так кумедь! — вишкірився Ніяк.
— Кумедь, кумедь… І що це, по-твоєму? Дотумкав? — спитав Нишпорка
— Теж мені дивовижа! Хіба не ясно? – відповів той. — Та це ж Копенгаген чи будь-яке інше велике місто, приміром Київ. Вони ж усі схожі як близнята!
— Та це ж крапля води з калюжі! — промовив Нишпорка.

Відповідей: 2 to “До дня народження Г.-К. Андерсена”

  1. olgakomenda Квітень 2, 2013 at 12:01 pm #

    Який смачнющий переклад!!! Оригінальний і колоритний!!! Браво!!!

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: