Ліні Костенко на день народження

19 Mar

Я так багато писала про неї, що не перерахую всього. Попри шкільні хрестоматії, тьмяні й нецікаві, це перше моє неофіційне знайомство з літературною українською мовою. Це перша (і друга) наша спільна з Юрчиком робота – статті про Музику в Поезії в журналах “Київ” і “Колегіум”. Це фрагмент моєї дисертації. Зрештою, це перша поезія, яка увійшла в мій світ легко і природно, ставши зрозумілою і близькою – через свою жіночність, через своє індивідуальне бачення світу, через розуміння Історії, через любов і ще раз через любов, через нескореність і незламність.

Років сім тому я зустріла Ліну Василівну на Олеся Гончара, вона йшла важко й задумано, з великою сумкою в руках. Зупинилася на світлофорі. Я підійшла ззаду і тихенько промовила:
– Не треба класти руку на плече…
Вона не озирнулася. Струснула головою, всміхнулася і пішла далі.
Часто повторюю цей вірш про себе. Я знаю, про що він. Я сама така.

Не треба класти руку на плече.
Цей рух доречний, може, тільки в танці.
Довіра — звір полоханий, втече.
Він любить тиху паморозь дистанцій.

Він любить час. Хвилини. Дні. Роки.
Він дивний звір, він любить навіть муку.
Він любить навіть відстань і розлуку.
Але не любить на плечі руки.

У цих садах, в сонатах солов’їв,
Він чує тихі кроки браконьєра.
Він пастки жде від погляду, від слів,
І цей спектакль йому вже не прем’єра.

Душі людської туго і тайго!
Це гарний звір, без нього зле живеться.
Але не треба кликати його.
Він прийде сам і вже не відсахнеться.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: