По Сталінові

5 Mar

нині 60 років по його смерті у 1953. Нє, я не жила ще тоді. Але потім жила вже:

…і знала, що три мої прадіди загриміли під репресії – двоє військових, братів-близнят, Ілюша і Альоша, ще за часів загибелі Тухачевського у 1934; з третім взагалі темна історія, мало що можу сказати, і бабусине “знач так нада було” нічого не прояснювало, навпаки…

…років у 8-9, – дивні оповідання мажорно-пролетарського назагал Аркадія Гайдара: “Чук і Гек” ще сяк-так, хоч незрозуміло геть, куди пропадав їхній татко, але думалося “в геологічну експедицію”; а от “Судьба барабанщика” оуууу, куди хто дзвонив, чому хлопчик лишився сам і як це він спродував речі з шафи, і що це була за шафа, і що за жінка, у якої була горжетка, і як взагалі виглядала горжетка, бо у моєї мами зроду-віку не було горжетки, – для мене була та ще загадка…

…10-11 років. Я у бабусі в літній кухні серед старих журналів. Читаю все підряд, цілими днями: “”Огонек”, “Советскую женщину”, “Работницу”, “Крестьянку”. Із братом ми вирізаємо ляльок і прикиди (підходить слово) для них з журнальних форзаців – з клапанчиками, щоб зачіпляти за плічка і так прикидати вбрання. Граємося, потім я знову читаю. Серед старих “Роман-газет” натикаюся на “Один день Ивана Денисовича” Олександра Солженіцина, проковтую, не можу зрозуміти, перечитую, заношу в хату для з’ясовування, отримую від бабусі за читання усякого без спросу, лишаюся без відповідей, думаю, передумую – щось у мені ламається, напрочуд світла й гармонійна картина світу береться тріщинами…

…потім за часів махрового застою портрети Сталіна дивляться з вікон усіх вантажівок і автобусів “робочої розвозки”, і снуються і кріпнуть розмови про те, що “тоді хоч був порядок”, а життя за подвійними стандартами стає дедалі нестерпнішим, і вже іноді так і здається…

…а у нашого Угрюмова на поличці, як іконостас, – ікона Христова, портрет Сталіна і гравюра Жанни д’Арк: 6ог-отец, бог-сын и бог-дочь, він каже, і якась своя, хоч якась персональна рація у нього є, бо у нас дев’ятнадцятилітніх немає геть нічого…

…а потім за багато років я спитаю у Пименовича: як сприйняли звістку про смерть Сталіна, і отримаю відповідь:

-Ревли, як коти!

І мені це зрезонує з бабусиною розповіддю про смерть Леніна: “черные ленты и гудкииии… гудкиии…” і про власно пережиту смерть Брежнєва: моїй викладачці саме на час церемонії було призначено зустріч із перукарем, і чоловік її махнув рукою: “будешь гудеть из парикмахерской вместе с народом”…

оце таке. не хотіла у струнку картину, хоч могла.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: