Элегантность ежика

10 Jan

Гарний роман Мюріель Барберрі. Давно не читала такої легкої, вишуканої і стрункої прози. Гарна композиція, фінал трохи передбачуваний – але саме трохи, з голочкою в серці і потаємною надією, що все, нарешті, складеться і герої поєднаються…
…але ні. Слідом почала “У бік Свана” Марселя Пруста і одразу натрапила на “індійський устрій суспільства – коли переходи з касти в касту просто неможливі”. Я теж таке знаю з наукової фантастики, з оповідання про любов землянина та інопланетянки, любов, можливу тільки через товсте скло, бо його температура 36,6, а її – мінус 60, і один-єдиний дотик назавжди лишає шрами на обох.

Так і тут. Дівчинка-підліток з аристократичної сім’ї, літня консьєржка і багатий японський підприємець. Що може бути спільного між ними? Вгадали. Мистецтво.
– мистецтво мовлення – інстинктивна реакція на неправильне узгодження слів
– мистецтво мислення – здатність несподівано плідного переносу однієї смислової парадигми на інший матеріал, здатність результативно вжити почуте краєм вуха (є таке, і не треба плутати його з поверховою нахапаністю уривками знань)
– література – коли закінчення цитати іншою людиною виглядає як пароль і відгук між “своїми”
– живопис – здатність однаково насолодитися старим голландським натюрмортом і вишуканим сервіруванням столу
– музика – коли Моцарт у туалеті смішить, причому щиро. А смерть Дідони з опери Пьорселла стає передбаченням фіналу.

Ось воно. Мистецтво єднає людей, стираючи соціальні, етнічні, вікові кордони. Навіть таке дуже широко трактоване мистецтво. Бо мистецтво, послухаємо авторку, це:

“Когда шагаем мы, европейцы, то в соответствии с духом своей культуры стараемся придать движению — непрерывному, иного мы не признаем! — то, в чем полагаем сущность самой жизни: упорную целеустремленность, равномерность и постоянство, иначе говоря, напористость, которой все берется. Наш идеал в этом смысле — бегущий гепард; слаженные, плавные, неотделимые друг от друга взмахи; бег крупного хищника видится нам долгим, единым движением, символом полного жизненного совершенства. Однако, глядя, как японки семенящими шажками дробят естественную ширь и мощь движения, мы почему-то испытываем не боль, которую обычно причиняет вид оскорбленной природы, а невыразимое блаженство, как будто из разрывов выплескивается наслаждение, а из крупиц рождается красота. В этом нарушении устойчивого ритма жизни, в обратном векторе, в притягательной силе отрицания заключен код искусства.
Так простой шаг, отличный от диктуемой природой непрерывности, приобретает в силу этой еретической, но восхитительной дробности чисто художественное значение.
Ибо искусство — это жизнь, но только в измененном ритме“.

Мы же смотрим на картину и получаем, не прилагая никаких усилий, наслаждение от схваченной на лету красоты вещей, испытываем радость без вожделения, созерцаем то, что возникло помимо нашей воли, восторгаемся тем, чего нам не пришлось желать. И поскольку этот натюрморт являет собой красоту, которая насыщает наше желание, но порождена желанием другого человека, доставляет нам удовольствие, которое не входило в наши намерения, дарована нам, хотя и не потребовала от нас напряжения воли, он воплощает в себе квинтэссенцию искусства, причастность к вечности. В немой, неподвижной сцене, где нет ничего живого, воплощено время, свободное от замыслов, совершенство, не скованное никакими сроками и не разъедаемое алчностью, наслаждение без желания, жизнь без начала и конца, красота без усилий.
Ибо искусство — это эмоция вне желания”.

“Смерть Дидоны из “Дидоны и Энея” Перселла. По-моему, если хотите знать, самая красивая опера в мире. Не просто красивая, а возвышенная. Звуки, сплетенные тесно-тесно, будто стянутые невидимой силой — причем каждый слышен в отдельности и в то же время слит с другими, — тают на грани человеческого голоса и тоскливого звериного крика, но никакому зверю не достичь такой красоты и гармонии. Секрет этой гармонии в особом сопряжении звуков, в том, как размыта отчетливость слов, к какой тяготеет любой язык.
Раздробить шаги, растопить звуки.
Искусство — та же жизнь, но в ином ритме“.

Усім раджу. Ось Мюриель Барберри – Элегантность ежика – www.readfree.ru Мене ж навів Віктор, колега і товариш по перу. А він має добрий смак.

Відповідей: 2 to “Элегантность ежика”

  1. Isidora Травень 5, 2013 at 8:22 pm #

    Читаю у Анри Мишо : ” Музыка – искусство воспевать божественное, и для этого не требуется ни веры в Бога, ни принадлежности к какой-нибудь религии, ни следования догмам, не требуется даже знать, действительно ли это именно гимн или просто стремление присоединить свой голос к общему ” божественно”.

    На мой взгляд, просто великолепно сказано!

    И у него же – в ” Дикаре в Азии” –
    ” разница между европейцем и индусом – как между тишиной и ферматой .
    Индус всегда полон сил, у него и паузы наполнены положительно.
    У белого же пауза – это ноль, а скорее даже – минус х.”

    Дуже закортіло з Вами поділитися….:)

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: