Музичні враження тижня. Сергій Козлов. Старовинна французька пісенька

25 Nov

Якшо чесно, не зовсім так. Насправді у “музичні враження” двох останніх тижнів ніяк не оформляться дві великі збірки триб’ютів – “Акваріума” і “Братів Гадюкіних”. Я ще мушу подумати. Поки що я ними вимірюю робочий час, кілометри дороги і тривалість нічних бдінь, бо я погано сплю. А контрапунктом, як і належиться в кінці листопада, осінні казочки.
Сергій Козлов. У перекладі трохи пофантазувала, друзі, пробачте. Зовсім трошки. Дуже вже видимою паралеллю виступила геніально проста п’єска Чайковського, щоб можна було обійти її тут. Чистоти експерименту заради додаю оригінальний текст

СТАРОВИННА ФРАНЦУЗЬКА ПІСЕНЬКА

Лісова галявина ущерть була залита місячним світлом, ніби щойно видоєним молоком. Навколо місяця, чисто тобі гнилички вкруг старого пня, в’юнилися зірочки.
Заєць сидів посеред поляни геть блакитний.
Він грав на сопілочку “Старовинну французьку пісеньку”.
“Лю-лю! Лю-лю! Лю-лююю…” – насвистувала сопілочка. І старий обдертий Пугач посміхався.
Пугачеві було років сто, а мо’ й більше, тепер він згадував різні країни, і йому було приємно.
“Як давно це було, – думав Пугач.- Так само світив місяць, так само сидів посеред галявини Заєць, так само осипалися зірки і звучала сопілка. А далі впав туман. У ньому пропав Заєць, а сопілка знай виводила своєї…”
“Грай, сопілочко, грай! – думав Пугач.- Я залюбки б із’їв твого Зайця, але пір’я мені вже осипалося… Та й те сказати — все одно прийде інший Заєць, сяде отута посередині і заграє на скрипочку”.
Так думав Пугач. Коли він був молодий і жив у Франції, то вбив там півтори тисячі зайців, склавши кращу в світі колекцію заячих сопілок, скрипок і барабанів.
“І чого б ото? – знову подумав Пугач.- Хто тих зайців витяга на відкриті галявини, примушує репетирувати довгими ночами, щоб потім п’ять хвилин пограти посеред нічної тиші?..”
“Ю-ю! Ю-ю! Ю-юююю…” – вела своєї сопілка. А Заєць зовсім уже став блакитним, аж вуха йому запрозоріли. Йому було так добре, що хтів би стати зовсім безтелесим, як місячне сяйво, щоб ніц уже не було видно; щоб лишився самий тільки місяць і далі дмухав би в сопілочку.
“Однак,- думав Пугач, – цього Зайця з’їдять не скоро. Я майже його не бачу. Видно, довгенько він репетирував, коли так вже витончився, що злився з тею сопілкою – і здається, його вуха з неї стирчать. Мабуть…”
І Пугач прикрив очі, а коли відкрив їх за мить, Зайця вже не було.
Натомість тисячі місячних зайчиків стрибали по галявинці, і у кожного в прозорій лапці була сопілочка, скрипочка чи барабанчик з Пугачевої колекції.

“Ф’ю-ф’ю! Ф’ю-ф’ю! Ф’ю-ф’ююю…»
“Та-та! Я-та! Я-тааа…”
“Бамм! Бамм!” – співали сопілочки і скрипочки і вдаряв барабан.
І кожен прозорий Заєць на своєму примарному інструменті грав старому Пугачеві старовинної французької пісеньки.

у виконанні Ігоря Галенкова

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: