“Лесная песня. Мавка”

16 Oct

Хотіла подивитися сей старий фільм ще після червневої луцької конференції. Там демонстрували кілька пречудових любовних кадрів із музикою Станковича, а також говорили про цікаве стягнення у вузол: “Весна священна” 1913, “Лісова пісня” 1911, Устилуг, Колодяжне…

Гарна яка і захоплива паралель. Але – натягнута: у Колодяжнім Леся востаннє була 1907 року, щоправда, у листах до матері згадувала зачакловані волинські ліси і розповіді про мавок.
Сама ж “Лісова пісня” писалася в Кутаїсі. Як і “Ізольда Білорука”.

Дивлюся кіно. Наївно. Мальовничо. Етнографічно. Символічно. Симфонічно. Чудові костюми, прекрасні вольові обличчя, карбовані профілі, спалахи неймовірно рясних квітів, вінків, листя на загальному чорно-білому тлі. Розкішна природа. І звучання, звучання: хлюпання, плюскіт, тріск, шурхіт, химерний наспів Ніни Матвієнко, серйозна музика Станковича, часом настільки серйозна, що звучить тільки вона, поетичний текст (російською мовою) шанобливо вмовкає…
Задля контексту переслухала створену Станковичем того ж таки 1980 року Симфонію пасторалей і трохи пізнішу Третю камерну. Багато схожого: в акварельних педалях, далеких планах віолончелей; у пасторальних награваннях флейти-сопілки; у магматичному бурлінні тієї-ж таки флейти, тільки в низькому регістрі; у захопливій щирості “людяних” скрипкових тем; у небувалих кульмінаційних наростаннях і енергетичних вибухах.

Гарне враження від фільму. Поетичний український кінематограф – видатне мистецьке явище. Кустуріца у своїх епопеях пішов углиб і вшир глибше, ясно (бо вперед пішла техніка). Але, якщо вдуматися, користає він із надбань, зокрема, Параджанова – Іллєнка: прадавня природа, прості й невимушені рухи, щирі й безпосередні люди, їхні звичаї, обряди, втілені міфологеми, завжди багато води, сонця, вітру, хмар, панорам, обертів… завжди свіжо і видовищно.

Та повернуся до милої моєму серцю волинської паралелі. З сумом мушу від неї відмовитися. Бо, як слушно стверджує Оксана Забужко у своїй розвідці «Notre Dame d’Ukraine», присвяченій Лесі Українці, “твори класу “Лісової пісні”, на жаль, не гриби і виростають не напряму з “чудової природи” й фольклору, а таки з багатовікового стовбура світової книжної культури”.

Свята правда. Але метафора стовбура невипадкова теж. Грунт і соки для дерева таки дає земля. Крамольну штуку скажу: ніхто не зна достеменно, яка частина “Весни священної” була створена Стравінським в Устилузі. Такі речі ніхто й ніколи не зна напевне. Є лиш точка на довжелезнім шляху авторських задумів, втілень і перевтілень. У даному випадку – Волинь.

Відповідей: 9 to ““Лесная песня. Мавка””

  1. adamnet21 Жовтень 16, 2012 at 11:30 am #

    люблю “ЛП” досконала романтична поема а оте “грай же, коханий, благаю” – взагалі як космос

    • mamache Жовтень 16, 2012 at 7:31 pm #

      а я найбільше у Лариси Петрівни люблю “Камінного господаря” і “Осінні співи”. а у “Лісовій пісні”, якшо чесно, завжди чогось такого шукала хмммм індоєвропейського, дуже зраділа, коли у Оксани Стехванівни зустріла порівняння з романами трубадурів і міннезінгерів, прослідкувала услід за нею фаустіанську ідею і порівняння з Вагнером.

      гарна штука. таки да. космічна.

  2. Костянтин Москалець Жовтень 16, 2012 at 1:07 pm #

    от дякую! а то мене мама все просить цей фільм знайти, а я постійно забуваю..

    • mamache Жовтень 16, 2012 at 7:34 pm #

      ну і на здоров’ячко Вашій мамі. я взагалі-то на ex.ua скачала, там усі фільми Параджанова. я давно хтіла передивитися. а уже ж для блога знайшла на ютьюбі.
      Навзаєм Вам, Костику, дякуємо за Едит Штайн. Гарний фільм і гарна ця прекрасна шляхетна історія.

      • Костянтин Москалець Жовтень 16, 2012 at 7:38 pm #

        Параджанов на черзі; Ви зараз будете сміятись, але я й досі не бачив “Тіней забутих предків”🙂 а Штайн мені направду дуже близька – тішуся, що не мені одному..

      • mamache Жовтень 16, 2012 at 7:44 pm #

        я не сміюся, бо сама повністю не бачила. чи бачила так давно, аж соромно сказати коли. в голові самі уривки.
        ггг
        …тихше, тихше! не всі одразу!!! бо вже в черзі і Така довга, така тепла осінь, і Білий птах… О!!! Камінний хрест Осикин теж є на ex.ua. Обов”язково хочу подивитися.

  3. Ольга Жовтень 16, 2012 at 2:17 pm #

    От і часу нема взагалі. А не можу не написати. Тому що давно вже думаю, що Леся Українка взагалі не може бути зроблена в театрі чи кіно на тому рівні, щоб це відповідало якості її текстів. Занадто вони сильні, глибокі і самостійні. І звуковий ряд, як на мене, тут лишній, і відеоряд – тим більше. Вони спрощують її тексти неймовірно. І зникає вся краса. Це як для того, щоб варіації вдалися треба, щоб тема була простенька. Інакше – смислу у варіаціях немає. Все, що створено за Лесею Українкою, – фільми, балети, опери (я не називаю прізвищ, бо вважаю, що не маю права критикувати безперечно талановитих людей, які це робили з повною віддачею) – вибачте мене, бліді і немічні спроби “ілюстрації” того, що проілюстровано взагалі бути не може апріорі. Одні втрати. Це стосується безпосередньо “Лісової пісні”. Якось в листі до матері Леся Українка писала про “Лісову пісню”, „що без змін її дуже трудно поставити, але всяким змінам є границя, яку сценічні “ретушери” часто переходять… Якесь у мене роздвоєне почуття щодо сеї поеми – я б і хотіла бачити її на сцені і боюся, не “провалу” боюся, а переміни мрії – в бутафорію…”. Оця бутафорність, як на мене, не тільки сцени стосується, але і музики, на жаль, яка у всіх відомих мені прикладах омузикалення драматичних текстів Лесі Українки – або взагалі бутафорна, або в кращому випадку звучить і живе собі окремо від текстів. Надзвичайно люблю читати Лесю Українку, особливо драми. Але дивитися спектаклі, фільми – ні. Схоже в мене відбувається з Вагнером. Слухати – так. Люблю. Певний час взагалі була дуже захоплена. Дивитися – ніяк не можу. Бо всі сценічні версії Вагнера, як на мене, дуже спрощують і вульгаризують його музику. І щодо Стравінського. Ясно, що не можна зводити “Весну священну” до волинських мелодій, впливу природи Волині чи побуту, чи ще чогось там, чи якоїсь іншої природи, чи пісень. Це глупість повна. Але я Вам скажу, що боротися з цим на широкий загал, як я переконалася, – неможливо. І ось буквально зараз, за наслідками 130-річчя, Волинське телебачення накрутило кучу фільмів і матеріалів саме такого гатунку. І я пробувала щось там пояснювати журналістам. Але нема з ким говорити. На жаль. Не претендую на істину. Все сказане – всього лише моє особисте враження. А за пост дуже вдячна. Сподіваюся також, що піднята тема матиме продовження.

    • mamache Жовтень 16, 2012 at 7:39 pm #

      дуже згодна з Вами, Ольго Іванівно. я дуже так обережно написала, що музика Станковича, власне, – просто симфонія і часом у концептуальності суперечить творові, а не акомпанує йому. я багато думала про те, як саме написати про Кутаїсі і індоєвропейське коріння. хоч я фольклорист за дипломом, воліла завжди дивитися максимально широко і не замикатися на фольклоризмі як самості.
      а читали-сьте Забужчину Нотр Дам де Юкрейн? я її дуже люблю, хоч жодного разу не читала з початку до кінця. просто відкриваю важливу мені наразі тему – і читаю. так було про Климента Квітку, так було про Луцьк, про улюбленого мого “Камінного господаря”; так було і зараз.

      паралель Ваша з Вагнером – абсолютно точна. До речі, Забужко пише про актуальність музикознавчого дослідження на тему “Леся Українка і Вагнер”. саме з точки зору “народження трагедії з духу музики”. незлий аспект.

      • Ольга Жовтень 17, 2012 at 4:49 pm #

        Забужко читала про Шевченка і Франка, про Лесю Українку – ні. Почитаю обов”язково. А щодо натяжок – цілком з Вами згідна.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: