Сергій Козлов. Якщо мене нема

28 Вер

Гарні казочки у Козлова. Не дидактичні зовсім, за що й люблю такі речі.

ЯКЩО МЕНЕ НЕМА

Ось-ось засвітяться зорі, і місяць попливе, погойдуючись, понад тихими осінніми полями. А потім зазирне в ліс, зачепиться за верхівку найвищої ялини — тут його й побачать Іжачок із Ведмедиком.
– Диви, – скаже Їжачок.
– Умгу, – відгукнеться Ведмедик. А місяць підійметься ще вище і заллє холодним тьмяним світлом усе навкруги.
Так було щовечора цієї ясної холодної осені. І щовечора наші друзі збиралися то у Іжачка, то у Ведмедика і про що-небудь говорили.
От і нині Іжачок сказав Ведмедикові:
– Скажи ж добре, що ми є один у одного?
Ведмедик кивнув.
– Нє, ти уяви: мене нема, а тим сам-один сидиш, і поговорити ні з ким.
– А ти де?
– А мене нема.
– Так не бува, – сказав Ведмедик.
– Я теж так думаю, – погодився Іжачок. – Але ж. Мене нема. Ти сам. Що тоді робитимеш?
– Піду до тебе.
– Куди?
– Тю! Додому, куди… Прийду й скажу: “Чом ти не прийшов, Їжачку?” А ти скажеш…
– От дурбецало! Що я скажу, якщо мене нема?
– Ну, коли нема вдома, то ти пішов до мене. Побіжу тоді додому: а-а, он ти де!.. І як почну…
– Що почнеш?
– Сварити!
– За що?
– Як це? За те, що не зробив, як було домовлено.
– А як було домовлено?
– Я там знаю… Але ти мусиш бути чи у мене, чи у себе вдома.
– Але мене нема. Втямив?
– А оце хто сидить переді мнов?
– Це я сиджу, бо я є. А якщо мене нема, то де я є?
– Або в мене, або в себе.
– Це коли я є.
– Ну, – сказав Ведмедик.
– А коли мене нема?
– Тоді ти на річку пішов дивитися на місяць.
– Нема там.
– Тоді ти десь подався й досі не повернувся. Я побіжу, обшукаю кругом ліс і знайду тебе!
– Обшукав, – сказав Їжачок. – Нема.
– Побіжу в сусідній ліс!
– І там нема.
– Та я переверну все догори дригом!..
– Нє. Нема мене. Ніде.
– Тоді… Тоді я вибіжу в поле, – заголосив Ведмедик, – і як гукну: “Ї-і-і-жа-чку-у-у!..”, і ти почуєш і відгукнесь: “Ведме-е-е-ди-кууу…” Отак.
– Нє, – сказав Їжачок. – Мене геть нема. Нітрохи. Січеш?
– Чого ти вчепився? – розсердився Ведмедик. – Якщо тебе нема, то й мене нема. Пойняв?
– Ти — є. А ось мене – нема.
Ведмедик похмуро замовк.
– Ведмедику!..
Ведмедик не відповів. Він дививсь на місяць, що з висоти лив на них із Їжачком своє холодне світло.

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: