Пане Річарде, тримайтеся!

2 Sep

Годину тому почула звістку: Річард Бах розбився на літаку, яким керував сам-один. Живий. Стан, повідомляється, тяжкий.

Молімося за великого письменника. Принагідно я згадала його – ні, не “Чайку”, – кілька дитячих повістей, на які років сім тому писала рецензію Костикові Родику, у його “Книжник-rewiev”. Декому ось-ось тільки радила перечитувати давно написане, причому перечитувати двічі, аби переконатися – векторних ідей у житті не так уже й багато, і всі вони, як правило, намічені у нашій старій “зеленій” і “несерйозній” писанині.
Тож перечитавши, вішаю тут. Я та сама, хіба шо лаконічніше стала формулювати. Симпатичні були книжечки, до речі. Читаючи “Тхорів у піднебессі”, я дуже гостро переживала здогад: так експресивно про кермування літаком в екстремальних умовах може лиш той, хто сам це пережив.
І ось маєш… довелося пережити ще раз…
Отже

Олена Чекан

ЯК ТХОРИ ЛЮДСТВО РЯТУВАЛИ

Узяті до рук кілька дитячих книжечок Річарда Баха, автора знаменитої „Чайки” та представника, здається, славетного роду Бахів, „Тхори – рятувальники на морі”, „Тхір-письменник у пошуках музи” та „Тхорі у піднебессі” дивним чином перетнулися в моєму особистому часі з „Умінням керувати для „чайників””, кольору сільського жовтка і глянсу того-таки жовтка, засохлого на поверхні столу. Майбутньому успішному бізнесменові пропонувалася низка універсальних порад щодо заохочень та покарань своїх підлеглих. Серед усього, безумовно, дуже потрібного й дієвого для лінькуватих, безвідповідальних і хитрих співвітчизників, давався рецепт найскладнішого – процедури звільнення. Рецепт був такий: „Якщо той, кого ви звільняєте з роботи, починає плакати, не зупиняйтеся. Дайте йому паперового носовичка і продовжуйте…”
Отакої. „Краще визволити з біди живу істоту, ніж дозволити їй загинути; врятувати її – шляхетніше, аніж залишити напризволяще”. Так говорив Тхір-хижий ссавець, шляхетно відпускаючи мишку-гризуна; а тут – дайте носовичка і продовжуйте…
Ми давно вже живемо за доби деформації антропоцентричної моделі світу. Людина як вимір усіх речей, цар і центр природи – так було впродовж століть. Нині ж, затиснутий між „вирішує тільки розум” і „розум помиляється – почуття ніколи”, зацькований численними негативами власної підсвідомості, „цар природи” втрачає значущість найперше у власних очах. Поліцентричний Новітній Час пропонує скомпрометованому антропосу безліч замін – механізми і прибульці, діти і шості елементи, кібери і тварини з рослинами. І виникають кіноутопії, казки, байки і фентезі, „Партія тварин” Олега Кулика, „З життя комах” братів Чапеків чи „Полювання на овець” Муракамі…
Люди давно забули про правила співжиття, шляхетність та порядність. Чистими лишилися тільки звірі та птахи. Зокрема тхори. Приручені людством тисячі років тому, вони нині є улюбленими домашніми тваринками в багатьох країнах. На відомому півтисячолітньої давності портреті Леонардо „Дама з горностаєм” мадам тримає зовсім не того, чиїм хутром оздоблювали королівську мантію; на руках умостився, виявляється, „фуро” – приручена альбіносна форма лісового чорного тхора.
Прислухаємося до тхорячих сентенцій, підслуханих і викладених Річардом Бахом:

„Ніхто не вмирає – просто ми стаємо янголами-охоронителями тих, кого кохали, коли були смертними на Землі”.
„Щастя ми знаходимо тільки тоді, коли йдемо за тим, що любимо над усе”.
„Розділяючи з іншими те, що ми любимо, ми наближаємося до чарівного життя в духовному блаженстві, – невідомого тому, хто хоче зберегти свою любов тільки для себе”.

Чисто тобі „щоденні квіти” Шрі Чинмоя… Безхмарність відносин, недосяжна для людства. Збережені десь у цивілізаційних нетрях уявлення про Справжнє Кохання. Військовий льотчик Сент-Екзюпері, задивлений у небо, як і Річард Бах. Андерсенівське Гидке Каченя. Всюдисущі діснеївські „помагаї” Чип і Дейл. Дідусі Лафонтен, Крилов і Глібов, яким свого часу антропоцентрична картина світу диктувала людські вади таврувати у звірячій подобі.
В умовах нинішньої захитаної системи цінностей та моральних норм, уявлень про добро і зло, шляхетність і жлобство, щирість і ввічливість людині лишається наслідувати добрих і не зіпсованих цивілізацією звірят. Тхори у природі, до речі, нікого не рятують, бо ведуть поодинокий спосіб життя. Але розчарувавшися в Людині, бачити єдиний вихід у наслідуванні „менших братів” – непереборна спокуса; один актор, входячи до образу Чайки, уникав писати ручкою, бо боявся пошкодити крило…
І все ж… „Найнеприємніша особливість тхорів – твердить енциклопедія, – у хвилини хвилювання або тривоги випускати смердючу струю”. Реальне життя вносить корективи до будь-яких видуманих історій; і коли моя такса, вигнувшися на руках, чисто тобі Вінчівський горностай, хекає мені просто в обличчя – я не можу втриматися.
Я забуваю про Річарда Баха. Я кажу: „Ти – тхір!..”

Відповідей: 4 to “Пане Річарде, тримайтеся!”

  1. Валентина Вересень 2, 2012 at 1:58 pm #

    Я з ранку сьогодні під враженням цієї звістки…

  2. Костянтин Москалець Вересень 2, 2012 at 3:27 pm #

    будемо сподіватися на краще…

    • mamache Вересень 2, 2012 at 3:36 pm #

      тяжкі травми і вік чималий… побачимо

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: