День смерти Марины Цветаевой

31 Aug

у Цветаевой люблю статью об особенностях перевода Жуковским “Лесного царя” Гейне; ей-Богу, для переводов мне это было – лучше, чем учебник
(по-цветаевски пишу с тире – как со шпагой)))

а еще цикл “Подруга”. многое-многое оттуда, которое повторяю про себя как неизбывную огромную волнами накатывающую Нежность.

мое. старое, впрочем. ох какое вымученное.


***
Вгорнусь у плед, як в панську ласку.
Вчорашній сон на душу ліг.
Що це було? – Чия поразка? –
Хто переміг?

Перебираю сторазово,
Знов перемучуюсь і знов:
У тім, про що немає мови,
Була любов?

Хто був ловець і хто був жертва?
Всe нелогічно й навпаки!
Побачив що в цій коловерті
Мій кіт-муркіт?

В тому амбітному двобої
Хто був м’ячем в чиїх руках?
І серце краялось надвоє
Чиє і як?

І все ж достоту я не знаю:
Що це було, чого так жаль?
Це мій тріумф, видіння раю –
Чи мій провал?

***

Под лаской плюшевого пледа
Вчерашний вызываю сон.
Что это было? – Чья победа? –
Кто побежден?

Всe передумываю снова,
Всем перемучиваюсь вновь.
В том, для чего не знаю слова,
Была ль любовь?

Кто был охотник? – Кто – добыча?
Всe дьявольски-наоборот!
Что понял, длительно мурлыча,
Сибирский кот?

В том поединке своеволий
Кто, в чьей руке был только мяч?
Чье сердце – Ваше ли, мое ли
Летело вскачь?

И все-таки – что ж это было?
Чего так хочется и жаль?
Так и не знаю: победила ль?
Побеждена ль?
1915

Відповідей: 4 to “День смерти Марины Цветаевой”

  1. Костянтин Москалець Серпень 31, 2012 at 6:21 pm #

    Мабуть, в інший день цей вірш не викликав би таких асоціацій; але в день смерті улюбленої поетеси дуже живо пригадався пасаж із читаного взимку “Діоніса” Кереньї (наперед перепрошую за довгу цитату):

    “Крылатый юноша бросает пестро вышитый мяч находящейся в нерешительности женщине. Развернувшаяся вовне и одновременно обращенная вовнутрь, она опирается рукой на высокий камень, стелу, на которой сделана надпись. Стела представляет собой орос, межевой знак, здесь, вероятно, маркирующий границу родного края колеблющейся женщины, который она должна покинуть в одном легком платье и без всяких украшений. Она не ловит мяч, но все же с тенью легкой улыбки на лице смотрит на посланника, который бросил его ей. И она уйдет. Женщина, стоящая в нерешительности, – не гетера, скорее невеста и будущая супруга, но она уже знает все. И она предпочла бы не вступать на этот путь.
    Ответ на вопрос, кем является крылатый юноша и что означает мяч, дает известное стихотворение Анакреонта:

    Бросил шар свой пурпуровый
    Златовласый Эрот в меня
    И зовет позабавиться
    С девой пестрообутой.

    Это Эрос, златокудрый у Анакреонта, темноволосый здесь, своим мячом призывает девушку к любовной игре. Мяч – эротическое послание. Откуда и куда? Эрос только посредник. О чем думает колеблющаяся женщина, поясняет надпись на межевом камне: “Они бросили мне мяч”. “Они” – значит, это не был кто-то один, даже если на заднем плане ее ждет жених. Множественное число характерно скорее не для языка античной эротической поэзии, а для языка надгробной эпиграммы: “Богини судьбы… свели меня в Аид”. Они тоже обычно посылали вестника, который становился проводником, как в данном случае Эрос; часто вестником был Гермес, проводник душ, о котором мы вскоре будем говорить. Та, к которой был послан в качестве вестника и проводника бог (даймон) любви, еще не решается окончательно признать смерть, во власти которой она уже находится. Она не хочет идти и все же идет навстречу большому эротическому приключению. Ибо такой была смерть в атмосфере Анфестерий; Эрос с мячом – это аспект смерти”.

    • Кит Василь Серпень 31, 2012 at 7:31 pm #

      Схоже на анонс Марининої долі, яка вся — довге сходження — і ще довше — падіння — в Аїд. Є напруга перерозжарювання волоска лампи, і є перенапруга слова, після якої word becomes a spell, слово — заклинанням, що необернено пропалює свідомість до душі, і душу — до долі, без загоювання, а найголовніше, від того, що pain is so close to pleasure,як співав Фредді, без цього болю і буття втрачає сенс. На фізиологічному рівні, мовою ендорфінів, серотонінів, NADH, автонаркотичних залежностей і звичок Марина давно є об’єктом анатомки, її вибуховий експресіонізм і еротизм наслідувало з десяток поколінь поеток, а поети отримували 15 без права листування, непоетки труїлися, різали вени і вішалися, аж поки нові ґенерації не кинули читати поезій.
      І коли розвіюється весь цей дим, лишається ця постать, незбагненна скульптура, відлита з рідкісноземельного металу, празеодіму, ніобію, танталу — не знаю, з чого, але чогось, що не існує і не утворюється за звичайних земних умов.
      Тільки в пекельному термояді Аїду.

    • mamache Вересень 1, 2012 at 10:53 am #

      м’яч = серце? м’яч = партнер, залежний від любові? як магніт і залізяка? тут так багато всього, крім власне смерті, а смерть розлита в усьому, а як інакше?
      чи була любов – ось питання; був двобій амбіцій і особистостей, в якому одна прагнула поглинути іншу. ось і смерть.

      і як тут не згадати структуралістів з їхнім зведенням усієї багатоманітності людських відносин до однієї пари…

  2. mamache Вересень 1, 2012 at 10:41 am #

    Любі мої, що тут коментувати. Читати. Вертати. Думати.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: