у продовження польської теми: Чеслав Мілош

30 Jun

моє улюблене фото


Pierwsze słońce jaskółki spotyka,
I z wyrazów biednego języka
Mała, śmieszna piosenka wynika:
W zielonej dąbrowie,
Spali trzej królowie,
Dzięcioł stukał.
Obudzili się, siedli,
Złote jabłka jedli,
Kukułeczka wołała.

Нині йому виповнюється 101 рік. З паном Чеславом пов’язані мої сильні внутрішні інтенції. Люблю його “Родинну Європу” – неспішну й тиху розповідь про сім’ю і близьке оточення, оповідь, яка дивним чином переростає у глобальне усвідомлення Історії. Якщо писала би щось подібне, то саме так. А ще люблю вірш про кінець світу – сама не перекладала, просто вражалася, бо думала про таке теж… а останній день буде найзвичайнісіньким… городом ходить дідусь і підв’язує помідори, і все так, як кожного дня, і ніхто не віда, що цей день – останній…

А ще дякую Долі за його вірші, за його верлібри, за його натурфілософію і просвітлений погляд на життя, за його філософське ставлення до минулого і спогадів. І за вкорінений мій інтерес до польської. Перекладала його чимало, російською й українською, ще повернуся не раз. Обов’язково.

Оце люблю, але треба довести до кінця, у мене тільки три строфи початкові. Но мені самій подобається, і це найголовніше.

WALC
Już lustra dźwięk walca powoli obraca
I świecznik kołując odpływa w głąb sal.
I patrz: sto świeczników we mgłach się zatacza,
Sto luster odbija snujący się bal.
I pyły różowe, jak płatki jabłoni,
I skry, słoneczniki chwiejących się trąb.
Rozpięte szeroko jak krzyże w agonii
Szkło ramion, czerń ramion, biel ramion i rąk.
I krążą w zmrużone swe oczy wpatrzeni,
A jedwab szeleści o nagość, ach cyt…
I pióra, i perły w huczącej przestrzeni,
I szepty, wołanie i zawrót, i rytm.

Мій російський (такі були умови конкурсу) і український.

В тумане зеркал отраженья кружатся,
Подсвечник неспешно плывет через зал.
Взгляни: огоньки в ритме вальсовом мчатся,
И в ста преломленьях беснуется бал.

Как роз лепестки, осыпаются звуки
В сияньи оркестра, стекла, хрусталя.
Широко распяты и плечи, и руки
Белей белизны и чернее угля.

Прищуренный взгляд в опьяняющем танце
И тело нагое под шелком тугим,
И перья, и перлы, а в гулком пространстве
и шепот, и трепет, и вальсовый ритм.

***

У люстрах туманних шумить dance macabre
І вальсовим ритмом розхитує зал.
Дивись: сто свічок одного канделябра
Відбилися разом у сотні дзеркал.

Рожевий пилок яблуневого квіту,
На шкельцях лиш відблиск дзвінкої труби.
Широко розп’ято, смертельно розкрито
І плечі, і руки, і чорність, і біль.

Примружені очі шукають взаємин.
А шовк обляга голе тіло, о ні…
І пера, і перли. І гамір, і лемент.
І шепіт, і зойки. І вальс вдалині.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: