з чернігівської поїздки: Петро Прокопович, або про роль особистості в історії

9 Jun

Наліво від траси Київ-Москва показував знак “До могили П. Прокоповича” – 20 км.
Я не схотіла їхати, добре знаючи чернігівське міжрайонне сполучення. Сказала, що не є такою аж прихильницею Феофана Прокоповича, подумавши що “Р” є початком “Ph”…

фото не моє, пасіка розташована біля канцелярії Кочубея, яка здалася мені цікавішою.


А потім, аж у Батурині, дізналася, що цей-о Прокопович був видатним пасічником. Розбірний рамковий вулик – його головний винахід, бо раніще щоб вийняти мед, доводилося труїти бджіл димом. Йому належать іще винаходи нових типів рамок, кілька об’ємних трудів, він створив школу бджолярства, що існувала майже півстоліття, для своєї пасіки спеціально купив хутір, де тримав 10 000 вуликів.
Пасіку Прокоповича відвідав навіть імператор Микола I, після чого було укладено угоду про постійні поставки меду до царського двору. Нині в Батурині є пасіка його імені, у Кочубеївському парку встановлено пам’ятник видатному бджоляреві, а от праці його, на жаль, загубилися, вірніше, були вкрадені після накладення арешту на майно школи.

Попутно прочитала цікаву штуку.
Дізнавшись, що залізниця Москва—Київ має пройти через землі, на яких розташований був його хутір, Прокопович надіслав на ім’я імператора прохання «задля збереження чистоти меду» змінити проект, причому пообіцяв власним коштом покрити всі додаткові витрати. Внаслідок цього залізниця замість Глухова і Батурина пролягла через Конотоп і Бахмач.

гггг. Особисто мене завжди дивувало, чому колія робить гак через такі собі Бахмач і Конотоп, минаючи Батурин і роблячи з колишньої гетьманської столиці глухий кут (стало трохи краще за часів Ющенка). А оно он воно шо: ті Митченки і згодом Пальчики під Батурином пролягали в акурат поперек дороги.

Якщо це і легенда, то красива легенда, погодьтеся. Хутір із медом проти залізної дороги – симптоматично. І батуринський пасічник як царський радник – теж символічна фігура…
…до речі, власну типографію Прокоповичу цар збудувати не дозволив. А бджоляр побоювався непрофесійного редагування (небезпідставно, скажу вам) і тому не віддав свої фоліанти в жодне інше місце. Отак людство і лишилося без кількох цеглинок у культурі. Буває…

Відповідей: 4 to “з чернігівської поїздки: Петро Прокопович, або про роль особистості в історії”

  1. Костянтин Москалець Червень 9, 2012 at 4:30 pm #

    ну, й от чого, чого було не заїхати до мене випити чаю?!

    • mamache Червень 9, 2012 at 6:21 pm #

      нєсмяла єстєм:)

      • Костянтин Москалець Червень 9, 2012 at 7:48 pm #

        та ну йолкі-палкі! ні, направду досадно, така чудова нагода траплялася для розвіртуалізації, і я тоді якраз у Келії був, ех…😦 щоб це мені було останній раз!🙂 живу розмову жодні блоґи й твіттери не замінять.

  2. mamache Червень 10, 2012 at 9:51 am #

    слухаєм, панє офіцір🙂

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: