Ніжин: Сірьожка

23 Apr

Пацан був страшенно негарний. Із таких собі селюків-ліміти. Здорова голова, лита потилиця, клишонога постать. І запах старої хати, незважаючи на те, що батьки недавно одержали новеньку квартиру у сусідньому будинку, — а від Сірьожика пахло цвіллю, деревним грибком і речами зі старої сільської скрині.
А ще у нього був дуже поганий зір, окуляри з великими діоптріями, але він аж ніяк не був тихенький окулярник. Малий мужичок бився завзято, до кривавих сопель, в їдальні розмазував кашу і надкусював чужі печивки, вчився погано і нікого не слухався.
До мене його привів батько. Копія Сірьожка. Тіки без окулярів.
Олено Ернестівно, прийміть його. Хай коли не співає, то хоч поседить тихенько. Сміття винесе, поприбирає…
А воно таки правда хазяйське було дитя. Я здебільшого вдома займалася, хоч було й інше приміщення. Сірьожка порпався на балконі, складав дощечки, цвяшки, інструменти, гулявся з моїм собакою і дослухався, що співають інші.
А слухати було що. Голосовий матеріал, як то кажуть, підібрався вдалий, створився незлий ансамбль на ймення “Рукавичка”, від п’ятирічної Анічки до підлітка вже Артьома. Часи були такі, що зі споду, з забуття полізло всяке цікавенне: з сопілочкою і барабанчиком вони співали стрілецьких пісень — ох як це було кльово і стильно!..
Сірьожка привик трохи. Сидів у кутку і гудів. Я почала залишати його після співів. Садовила перед собою обличчя в обличчя, коліна в коліна. Брала голову в руки, вказівними пальцями притискала кісточки біля вух. Це вушні резонатори: дитина чує правильний спів не вухами, а тілом, кісточками — так, як чують глухі.
І я казала малому тихенько: дивися мені в очі і співай за мною.
І він співав.
І він мав, як виявилося, чудовий хлоп’ячий альт.
І він виконував “Віє вітер, віє буйний” в концерті, і тьотки плакали, і потім — не зразу, а за кілька років, як вони вже всі повиростали, — підійшов на вулиці батько і сказав: “Олено Ернестівно, а я оце дивився і думав: шоб оце у мене в хаті совалися чужі діти! Да на чорта воно мені впало!”
А ще він скрушно похитав довбешкою: “Мені жінка казала: та вазьми Олені Ернестівні хоч видро картошки занеси за Сірьожку! А я не посмів”.
))))))
А картошку я узяла б, до речі. Охоче. Часи були не дуже.

Відповідей: 4 to “Ніжин: Сірьожка”

  1. littlemissdarya Квітень 23, 2012 at 8:09 am #

    Лєн, ти така молодець. Що згадуєш і пишеш так, наче я дивлюся якісь архіви з фотографіями.

  2. llevchenko Квітень 25, 2012 at 11:52 am #

    Олено, ви дійсно пишете якось по-особливому. Кожного разу як заходжу і читаю, то так ніби відразу і розумнішаю… )))

    • mamache Квітень 25, 2012 at 11:58 am #

      та нє)))
      то натура благодатна; такі типажі траплялися і трапляються…

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: