Ніжин: Дімка

23 Apr

Цей клас був улюблений — те, що називається “інтелектуальний фон”, було надзвичайно інтенсивним. Гарні, рухливі, співучі, артистичні хлопчики й дівчатка, яких яскраво пам’ятаю донині, з ними робила Вертеп, Великдень, рахувала колони Греко-Всіхсвятської церкви, колядувала, лазила до підвалів і дзвіниць старого Ніжина…
Серед них був Дімочка Ніжинець — прикольне і розповсюджене у місті прізвище. Після уроку дівчатка зазвичай липли, торкали мене за косу, розглядали узори на вишиванці, заколки, сережки, намистинки. А Дімочка підходив з іншого боку, ставав і чекав, поки я заповню журнал і закінчу з дєвками. Вн якраз такого був зросту, що голівка опинялася рівнесенько над столом: клав голову на стіл і мовчки слідкував за мною, очікуючи слушної хвилинки.
Потім починав розповідати про свого маленького братика і про свої сни. Про малого я знала: з Дімоччиною мамою ми здибалися в роддомі на сусідніх столах і звідтоді спілкувалися.
А от про сни… Загалом малому Дімці снилося нормальне дитяче: пістолети, автомобілі, біганина, вчителі, невивчені уроки і всяке таке.
Але ж він питався:
– Олено Ернестівно, скажіть: сни це правда чи ні?
– Дімуся! Скільки людина спить?
Малий порахував:
– Одинадцять годин.
– А у добі скільки?
– Двадцять чотири.
– То як ти вважаєш: може людина тринадцять годин жити по правді, а решту одинадцять нє?
Малий з готовністю закрутив головою:
– Ні, не може. Олено Ернестівно, а вірити у сни чи ні? А вони кажуть шо ні…
– Слухай, дитино. Можна й не вірити. Можна. Стовп перед тобою стоїть. Не вір у нього. Не вір! Іди! Ідеш? Іди! Бабах!!!
Дімка задоволено форкнув і побіг на перерву.
А я й досі повторюю сформульоване у широко відкриті хлоп’ячі очі. Тоді — раз і назавжди.
Не вір у стовпа.
Іди.
Тіки ж не жалійся тоді.

Відповідей: 8 to “Ніжин: Дімка”

  1. littlemissdarya Квітень 23, 2012 at 8:12 am #

    у мене завжди були проблеми з “объяснить ребёнку что-то”, я, напевно, і сама для себе не дуже цього чогось розумію, коли не можу пояснити просту річ. Мені достатньо, що воно є, і я можу пояснити як його відчуваю. Але коли треба це розуміння передати людині, для якої твої слова важливі, і вона, може, так і запамятає , я починаю переживати. Бо це відповідальність. Тому мені страшно спілкуватися з дітьми.

    • mamache Квітень 23, 2012 at 8:17 am #

      нєа
      поясниш дитині – поясниш собі.

      • Taras Tronka Квітень 30, 2012 at 8:00 pm #

        Ага. Діти – це реальна нагода ще раз прожити дитинство, тільки з набутою за роки мудрістю. Можна сказати, такий собі бонус-трек🙂

  2. Yuma Квітень 23, 2012 at 12:40 pm #

    иногда очень хочется стать маленькой и вас, нене, встретить, попеть бандитских песен))))

    • mamache Квітень 23, 2012 at 2:09 pm #

      так еще никто никуда не опоздал.
      мы вчера вспомнили “бескозырку белую” и “как провожают пароходы”. вполне бандитские.

      • papik Квітень 23, 2012 at 6:52 pm #

        Как провожают пароходы была очень умильная. Мисёвин энтузиастично и с большим чувством подтягивал.

  3. Taras Tronka Квітень 30, 2012 at 7:58 pm #

    Хм, якось сильно. Це Вам так близько до серця, чи мені?…

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: