Тиждень 5: музичні враження

9 Apr

Саундтрек до Dead Man Джима Джармуша. В’язкий і глибокий гітарний звук Нейла Янга, значущі і сповнені відлуння паузи. Хтозна, що це: фолк-рок, очевидно… дуже яскраво, дуже психологічно і водночас дуже якось просторово.
Фінал фільму:

За фрагментом з Dead Man поміщаю запис концерту Нейла Янга 2010 року. Отакий-то він тепер – deadушка харду і батько (чи там дядько) гранжу.

***

Кінець тижня ознаменувався двома оперними спектаклями. У п’ятницю в опері давали прем’єру «Дон Карлоса» Верді. Сюжет часів переділу геополітичної карти Європи, інквізиції і фландрських повстань. Яскраво і пишно як завжди, прекрасною була принцеса Еболі, чудовим – маркіз ді Поза, ролі другого плану, які частенько в опері стають першорядними; принаймні, звучали набагато краще і виглядали артистичніше за пару Дон Карлос – Єлизавета.
Але ух які золотом гаптовані костюми, який невимовно пишний задник на фоні, як усі шикуються в шеренги і як усе по-справжньому оперно! А за півроку, думаю, спектакль «обкатається», ансамблі (зараз найслабше місце) зіспіваються, валторніст навчиться грати без фальшу і диригент якось владнається нарешті з темпами.

***
А в суботу була куди більш скромна постановка «Царевої нареченої» Римського-Корсакова в Оперній студії консерваторії. Як на мене, найменш «корсаковська» опера, 1899 рік, композиторові 55. Місцями прекрасні мелодії і акорди – місцями ж просто зайві ноти і репліки. Студенти і асистенти-стажисти дуже старанні, масою, щоправда, ніхто не давить, але з огляду на камерний формат дійства це нормально. Костюми старі, частково сарафани й кокошники зі «Снігуроньки», частково чернечі власяниці з якогось Верді – а що робити, як Опера перетворилася на збіговисько бомонду, і яких тільки міністрів там не було вкупі з їхніми юними референтками та охоронцями, аж Савчукові місця не вистачило у VIP-ряді… А тут – студенти та інтелігенція переважно старшого віку, вони, між іншим, вибачать то все і поставлять найвищий бал.

А взагалі Римський-Корсаков перемудрував як завжди. Професорська музика. Хоча Грязной у нього – прекрасний, та й Любашине соло акапельне чіпляє за душу.

Але особисто я ціную Миколу Андрійовича за інше. За оту частину «Хроники моей жизни» Ігоря Стравінського (цитую по пам’яті), де прискіпливий до деталей композитор зазначає:

«… числа… года я сочетался законным браком с Екатериной Гавриловной Носенко».
Кінець глави.
І початок наступної:
«Свадьба нисколько не помешала моим занятиям с Римским-Корсаковым».

Завіса.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: