Вертинський

21 Mar

Нині день народження Олександра Вертинського, великого і трагічного, зворушливого і надламаного П’єро російської естради.
Вішаю тут своє улюблене: “Темнеет дорога приморского сада”. Вірші Анни Ахматової. Це буває, але нечасто: кілька слів, бувши змінені, повністю і переконливо перетворюють мову від Неї – на мову від Нього.

І я слухаю це раз у раз, знов і знов замислюючись над одним: над позастатевістю (“бесполостью”, точніше “вне-полостью”) втіленого кохання як ознакою ідеальної, божественної сутності.

Може, наразі не досить точно. Роздумуючи про природу харизматичності, тобто незбагненної (мало-збагненної, важко-збагненної) сили тяжіння до певної істоти, переконуюся: сексапільність як “підвищений градус статі” не відіграє в цьому жодної ролі. Жодної – бо насамперед відмітає чи не половину аудиторії, знову ж таки за статевою ознакою. Замість банальної sex appeal, привабливості статі, постає ідеальна, андрогінно-ангельська, не боюся сказати, сутність.

Білий костюм і грим П’єро. Вічна туга у невимовно прекрасних очах, вихудлий пониклий силует, ламкі обриси п’ясті, тонкі майже прозорі пальці. “Я очень спокоен, но только не надо…” – невротичне, аж істероїдне тремтіння голосу при останніх словах… як сумно і як прекрасно…

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: