Крєпєля

14 Mar

хм… як це я досі не повісила

Серед моїх меблів є унікальна штука. Стіл і до нього шість табуреток – усе неймовірної ваги, бо все з найкращого й найміцнішого шахтового лісу. Такі собі топтигінські меблі. Це мій брат зробив для мене в останні, уже передпенсійні роки своєї праці у забої. З крєпі, тобто з лісу, яким укріплюють забій. Ясно, де взяв, – потягнув із шахти. Да Лєнка, да після смєни не можна в автобуза зайти, усі дерево тягнуть, між рядами лежить і над головою висить, – кричав совісний мій Саня, бо таки трохи сумління його гризло. І сил не ставало його осуджувати, нехай соромно буде тим, хто за щоденне влазіння до шахти на грижу і силікоз, на каліцтво і смерть давав аж по 1200 гривень, тоді біля 250 доларів…
Шахтове дерево, ясна річ, було міцне й сухе. Столи з нього виходили пречудові. Щоправда, вузькі – матеріал диктував форму, і хлопці мої піджартовували – мовляв, типовий стіл для горілки й закусі, посередині пляшка, по боках тарілки, і хвате. А ще у цих столів була окраса – фігурні ніжки. Фігуристі донеможу. Таку красу ваяв шахтар-майстер у гаражах, його й клікуха була Дерев’яний. Потяг до прекрасного у людини непереборний – і Дерев’яний у гаражах без утоми між випивкою й похміллям робив із шахтових дощок столи і до них на токарному верстатові виточував мальовничі фігурні ніжки а-ля Людовік якийся там.
Стіл стоїть у мене на веранді. Я нізащо не розстануся з ним, не через нестримний потяг до прекрасного, бо я люблю хай-тек, а не шахтове рококо. А через щиру любов до свого братика.

Так от. Шахтовий ліс. З нього роблять крєпь. Ну, тобто кріплення, аби під землею ГРОЗ (це гірник, горнорабочій очистного забою, о!), міг якщо не вільно стояти, це вже занадто, то принаймні не плазувати і не почуватися хробаком чи сендвічем.
Крєпь встановлюють забійники, а за ними йдуть кріпильники. Крєпєля по-шахтовому. Крєпєля підносять і переукріплюють ліс, якщо треба, це такі ніби підсобники. Зарплатня у них нижча, відповідно й робота легша трохи, і не так видно кількість зробленого – хто’на, скільки ти возюкався з тею крєп’ю і скільки туди пішло лісу.
Про крєпєлєй ходить шахтовий анекдот. Сашко розповідав мені його, весело гигочучи, а я так шось не допетрала, мабуть. Корочє, сидять троє забійників і говорять між собою: чуїш, а якби ти мільйон доларів виграв, шо б робив з ними? – Ооо, мільйон… та кинув би нах той забій і у крєпєля б подався. .. Страх як смішно, думалося мені, а Сашко пояснював – ну, тіпа уже ж трохи легша робота у крєпєля, гагага, та й то, поробив, потягнув цигарочку, поробив, посидів – так казав Саня сміючись. Кинути б нах шахту – нє, про це не йшлося, це вже було би глупо, а не смішно, тут ось-ось жадана пенсія вже, бо рік іде за два – і ти вже на волі… та й то, куди дітися в невеличкому містечку, де усієї промисловості – шахта, кар’єр, збагачувальний комбінат і фабричка, на якій виробляють поролонові мочалки…

Колись одній мудрій голові у Міносвіти спало на думку 1 вересня у школах проводити не тільки урок Миру чи там Мужності, а ще й урок профорієнтації. З цією метою треба було запросити на урок когось із представників суворої й екзотичної професії – ясен пень, у Кривбасі майже напевне гірника. У вчительки жив такий гірник у сусідній квартирі. Крєпєль. Вона його іноді бачила тверезим. От у благословенну хвилину тверезості вона його й запросила.
Крепєль і не думав, що його хтось кудись колись запросить. Він, сказати чесно, взагалі нічого ніколи не думав, но то вже таке. Крєпєль загадав тещі випрасувати штани і сорочку, надів зверху турецького пуловера, тухлі начистив, поголився навіть. І прийшов у школу.
П’ятикласники були всі в очікуванні представника гордої «гвардії труда». Щоправда, це так думала вчителька, бо вдома у більшої частини п’ятикласників такі чи майже такі самі гвардійці чухали пуза перед телевізорами.
І крєпєль представ. Він відкрив рота і прорік:
– Ліс бува два метра, метр піісят і метр двацять.
На цьому лекцію про суворі шахтарські будні було в основному закінчено. Вчителька закликала діточок задавати представникові суворої професії питання.
Устала дівчинка-відмінниця й дзвінко проказала:
– А чого лісу не хвата? А мій папка каже, шо лісу нікада не хвата.
– Хвата, не хвата, – відрубав крєпєль, вмить побурівши, – крєпєлєй це нє їбе. Це нехай їбе начальника участка.
…Наступного разу на урок профорієнтації вчителька запросила маркшейдера. Вчителька, втім, і не дуже була божою квіточкою, на батьківських зборах повчала: посилаєте один одного на три букви – робіть так, шоб діти не чули…
А маркшейдер – теж ніби гірник, але то вже еліта. Те саме, що геодезист, тільки під землею. Мій інший брат маркшейдер, і тьотя була маркшейдер. Про це окремо.

Відповідей: 15 to “Крєпєля”

  1. Катруся Березень 14, 2012 at 8:41 pm #

    я ржала до слёз))))))) я представила себе этот “урок”)))) а как все ностальгически мило начиналось – мебельно))))))

  2. mamache Березень 14, 2012 at 8:59 pm #

    и представь себе, ты близка к истине. это полярности шахтерского характера: сентиментальность и жесткость.
    это не все, есть еще много других. видно только, что это бинарные структуры. оппозиции. всегда.
    завтра фото тебе пришлю на мыло. из Донецка. прелюбопытное. из этой же оперы.

    • mamache Березень 14, 2012 at 9:06 pm #

      а, да. вчителька, которая поучала не посылать на три буквы при детях – Валентина Ивановна из СШ №16 нежинской. реальный персонаж, ты должна помнить ее. сама слышала на родительском собрании.

    • Катруся Березень 16, 2012 at 3:45 pm #

      фото класс)))

      • mamache Березень 16, 2012 at 4:08 pm #

        ато
        приберегу. когда буду писать о ментальных особенностях. это шото с чем-то.

  3. llevchenko Березень 15, 2012 at 1:12 pm #

    Насправді дуже цікаво. Тільки не вистачає фото цього самого чудо-гарнітуру.

    З приводу поради вчительки є анекдот на подібну тему.

    Вихователька в садочку каже батькам на зборах:
    – Не знаю, чим ви там займаєтеся на вихідних, але в понеділок на сніданку усі діти цокаються чашками з чаєм.
    )))

  4. frauleinkaoru (@frauleinkaoru) Березень 15, 2012 at 3:18 pm #

    а как его везли, 6-ю ножками вверх! ))

    • mamache Березень 15, 2012 at 6:48 pm #

      еще вспомни, как его собирались везти в электричке))))))

      • frauleinkaoru (@frauleinkaoru) Березень 16, 2012 at 10:49 am #

        я этого не знала, но на поезде везли т.н. компьютерный стол – такими же ножками!

  5. mamache Березень 16, 2012 at 4:09 pm #

    ты забыла просто
    предполагалось его везти в электричке. поставить отако между лавками и закусювать
    а встречать предполагалось всей командой с шахтерского бешеного поезда

  6. Taras Tronka Березень 17, 2012 at 3:03 pm #

    Reblogged this on Тронка.

  7. Andrey Babak (@andrey_babak) Березень 18, 2012 at 6:09 pm #

    Просто рыдаю, снова, как в первый раз))) Не зря, все-таки, придумали столько анекдотов про “урок мужества”

Trackbacks/Pingbacks

  1. Пізнати Донбас: Крєпєля | Тронка - Березень 17, 2012

    […] Reblogged from Mama Che: […]

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: