Львів: греко-католицький собор Петра і Павла

27 Feb

Місто моєї любові тим і миле, що кожного разу я знаходжу у ньому щось нове. Просто — ідучи якимось маршрутом. Або й узагалі без жодного маршруту. Часу небагато, я переходжу через проспект Свободи і прямую в бік Площі Ринок. Хочу зайти у вірменську церкву. Але нині виходить не так.
Сто кроків — переді мною костьол Єзуїтів, раніше зачинений. Вулиця Театральна, 11. Нє, ну я бачила і раніше велику сіро-зелену замкнену споруду, відвернуту від проспекту. Але костьол відкритий, і я заходжу туди.
Нині тут гарнізонний (тобто для військових) храм Петра і Павла Української греко-католицької церкви. Буквально два місяці тому звідси вивезено, нарешті, стародруки бібліотеки ім. Стефаника.
У храмі холодно, так холодно (як тут взагалі могли зберігатися книжки!), надворі, здається, тепліше. Напівтемно. Очі звикають — яка ж тільки краса!.. Це одна з найбільш ранніх барокових споруд у Львові, віднесена до 1610-1630 рр. Костьол споруджував для себе орден єзуїтів, що діяв у Львові з кінця ХVI століття. Років п’ятнадцять тому тут здійснено було спробу розкопок, закладено кілька шурфів. Виявилося, що під храмом є підземелля, імовірно — крипти (усипальниці). Також з’ясувалося, що храм не має фундаментів, а стоїть на стінах житлових будинків готичного Львова (цегляні залишки та рештки кераміки XIII-XIV і навіть ХІ ст.). А нині читаємо, що молодий батюшка примітив, що плитка лежить нерівно, став ногою — та й провалився, а там таки поховання, під підлогою…
Багато рокайльних скульптур, особливо ангелів з рештками позолоти, пишеться — до сотні фігур. Збереглися розписи інтер’єру (перша половина XVIII ст.) – біблійні сцени, композиції з історії Львова. Добре видна «Облога Львова турками у 1672 році»; на ній зображений турецький воїн, позаду — панорама міста, а в небі — св. Ігнатій Лойола, покровитель ордену єзуїтів, та Станіслав Костка – рятівники міста.
Є у храмі й орган XVIII століття; я почитала — подекуди пишеться, що його планується реставрувати, з інших джерел бачу, що там є лише рештки, які не підлягають реконструкції.
Ще на стінах пам’ятні плити польською: Марія Казановська ту лежие змерла, 1687, жона Станіслава Яблоновського, каштеляна краківського, гетьмана коронного. Яблоновські – відома шляхетна родина… згадую, що Тереза Яблоновська, знана благодійниця, була уродзона Вільгорська, з нашого роду, химерно перетинаються лінії, вкотре…
Правду кажуть: це храм-призрак, такий собі Летючий Голландець. На всьому печать старості, ветхості і тліну. У притворі розклад служб; звертаю увагу, що перед вечірнею щодня правиться вервиця, тобто Ісусова молитва, я знаю про таке, але у храмі бачу вперше. І сповідатися, каже настоятель, можна будь-якої хвилини. І подати на спеціальному папірчику не лише поминання, але й будь-яке прохання.
Я розглядаю виставку, присвячену Йосипові Сліпому. Стаю під динамік, слухаю давні афонські співи, власне, наскільки я розумію, правдиве багатоголосся за візантійським обрядом: витриманий бас і солюючий тенор, мова старослов’янська, служебні тексти усі знайомі.
Не фотографую у храмі, хоч заборони немає. По-перше, техніка навряд чи дозволить, по-друге, ну стоїть на це у мене якийся внутрішній запобіжник. Тому викладаю фото з різних львівських сайтів типу захід.нет і міських ресурсів. Трошки менші, ніж хотілося б:

ось цікавий кадр, облетів багато інтернет-ресурсів. на передньому плані трохи правіше - костьол Єзуїтів. це руфери з Москви фотографували. наскільки я розумію, з ратуші

так виглядає храм усередині. майже так. мені здалося значно темніше і так ніби все припале пилом.

фрагмент олтарної частини. добре збереглося. подих перехоплює.

так прибирали храм. стародруки вивезли до офіцерської їдальні. трохи страшнувато за книжки з екслібрисами Андрея Шептицького і Йосипа Сліпого.

музикант

Розп'яття. Вважається однією з найцінніших і найстаріших скульптур у храмі.

фрагмент органа

намогильна плита на одній із колон храму. поховання, очевидно, у крипті.

фрагменти розпису

Ще багато всякого бачила й чула там: гріб-декорацію, ймовірно, для Успіння, риштування столітньої давності, неперестанний звук дриля і пилки; балкончик з проламленим (саме так) входом; групові фото греко-католицьких священиків у мордовських таборах… дев’ятнадцять років заслання – і нескорений, незламний дух о. Йосипа Сліпого; Юрчик розповідає принагідно, що дідусь його співучениці, бувши шофером молоковозу, знав латинь, німецьку, трактував богослужебні тексти – малі дивувалися, а згодом виявилося, що це був один зі священиків, таємно висвячених Андреєм Шептицьким…

Враження величезне, одним словом. Обов’язково підіть туди.

Відповідей: 2 to “Львів: греко-католицький собор Петра і Павла”

  1. Ігор Шейкін Березень 1, 2012 at 8:09 am #

    Ай, роздражнили, Ви, Олено! Розперезали уяву геть, і повидерлися назовні мої мрії до Львова поїхати знову, наразі нездійсненні))

    • mamache Березень 1, 2012 at 10:48 am #

      а кажуть

      “як страшно так, то тра навприсядки”. як його так потрошку, на кілька деньочків вирватися, просто іншим повітрям дихнути?
      може час,Ігоре? ми дітей уже тягали в за собою в такому віці…

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: