До попереднього. Фройд. Юнг. Гроф.

11 Feb

Лише короткий, але наразі потрібний виклад теорії Грофа і його книжки “Людина перед лицем смерті” (The Human Encounter With Death), що вийшла в Ньо-Йорку 1978 року.
Гроф – ідеолог і найкрупніший представник трансперсональної психології. Класична психіатрія вивчала стан пацієнта, виходячи зі спостережень лікаря. Починаючи з доби психоаналізу, стали дослухатися до того, що пацієнт каже сам про себе: Фройд бачив у цьому прояви дитячих неврозів і притлумлені сексуальні потяги, Юнг – колективні архетипічні уявлення. У трансперсональній школі важливим стало враховувати змінені стани свідомості: сон, медитація, гіпноз, вживання наркотиків (ЛСД) або досягнення такого ж стану спеціальними дихальними практиками (суміш кисню й вуглекислоти у певних пропорціях). Тут саме описаний досвід вживання ЛСД онкохворими в термінальній стадії.

Це найголовніше у Грофа. Друге за ним – це вивчення філососько-етичної проблеми смерті і вмирання.

Якщо порівняти Грофове ставлення до смерті і романтичне (та постромантичне) сприйняття цього екзистенціального феномену, ну, скажімо, у “Трьох товаришах” Еріха Марії Ремарка, то маємо дуже добре видну зміну мисленнєвої парадигми:
Справді, послухаємо внутрішні монологи Роббі, який не може змиритися з невиліковною хворобою його коханої Пат:

“Я поглянув у вікно на сірий оксамит потьмянілих гір. “Все це неправда, – подумалося мені. – Всього цього не існує. Так бути не може. Це просто сцена, де жартома розігрується вистава про смерть. Бо коли вмирають по-справжньому, це дуже серйозно”. Мені хотілося підійти до цієї молоді, поплескати їх по плечах і сказати: “Чи не правда, тут тільки салонна смерть і ви тільки веселі аматори цієї гри у вмирання? А далі ви знову встанете і будете розкланюватися. Бо не можна ж умирати отак-от, із невисокою температурою і уривчастим диханням. Для смерті потрібен антураж: постріли й рани, я знаю це…

“Невидющими очима я дивився в небо, у це сіре безкінечне небо божевільного Господа, який придумав життя і смерть собі на забавку”.

Неприйняття смерті. Бо смерть страшна. Життя – це боротьба, а смерть – поразка. Людина бореться, бо живе, коли виграє – продовжує жити, коли програє – вмирає. Смерть – “стара з косою”, “страшна примара”, це завжди рани, зброя, постріли, кров, війна, danses macabres, Totentanze… власне, весь Новий Час, отже, вже років 400, жиє з такою системою уявлень…

А у Грофа зовсім інше: смерть як неминучість, більше того – як цілком природний процес. Я стикалася з таким багато, бо я етнограф і працювала саме зі старими, багато спостерігала похорон і залишків поминального культу в календарній і родинній обрядності. Це був цілий великий етап роботи. І я переконувалася: традиційне відношення до смерті – цілком філософське. Це не боротьба і не поразка: це один з природних станів. А значить, треба зробити перехід до нього мінімально фізіологічним і максимально духовним.

Трансперсонали повертаються до цього, враховуючи сучасні досягнення. Гроф дуже докладно описує, що відчували пацієнти, яким уводили великі дози ЛСД. Є кілька типів переживань:

а) абстрактні та естетичні – це переживання яскравих картин, пейзажів, особливого світіння, чуття небесної музики.

б) психодинамічні – це переживання усього прожитого життя.

в) перинатальні – це особливе у трансперсоналів, вони вважають, що людина пам’ятає травматичний досвід свого народження, і франменти повторюються перед смертю.

г) нарешті власне трансперсональні – це єднання з космосом, різні подорожі на той світ, власне, на цьому побудовані.

Головне ж – у результаті цих переживань у хворих майже припинявся біль і зникало неприйняття смерті. А саме це низводить людину до рівня примітивної фізіології.

І ще одне дуже важливе у Грофа: він каже, що ми ведемо мову не про смерть, а про свої уявлення про неї. Це не Пат у Ремарка вмирає від сухот. Це Роббі за нею жаліє і не може змиритися.
А я дуже добре пам’ятаю останні дідові слова: я все намагалася настроїти йому футбол, обтерти його, дати пити, перевернути, а він терпів, а тоді промовив утомлено: дай мені спокій.
Його не стало за кілька годин. Це було рік тому. Шкода, що тоді я ще не знала про Грофа. Мені здається, я б допомогла значно краще.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: