Кость Москалець: “Падали тихі сніжинки…”. Гекзаметр

2 Feb

Як завжди. Я читала малому казку про тітку Снусмумрика, яка, вдавившися кісточкою, на порозі смерті вирішила жити у своє задоволення: роздарувала всі речі з дому, запросила друзів, всадовила їх на велике ліжко з балдахіном – все, що лишилося в порожніх кімнатах, – і заходилася їх пригощати. І було так весело, що від сміху злощасна кісточка вилетіла.
Це казка. Станіслав Гроф у “Людина перед лицем смерті” те саме пише про онкохворих: приходить розуміння того, що треба жити одним днем.
А тут поезія. Москальцевий вірш про земне й небесне, вічне і минуще…
…ще й гекзаметром.

Падали тихі сніжинки на чорну, спустошену землю,
Рік нещасливий ішов безвісти, на вигнання,
Ми неквапливо пили вино молоде, золотисте,
Добре горіла сосна, тішачи тіло теплом.

Ми говорили про вічність, цитуючи давніх поетів,
Слухали вражено нас речі знайомі, прості,
І уявляли собі небесне засніжене Царство,
І шкодували, що там місця для них не було.

Любі і віддані речі! Ми раптом відчули цю тугу,
Цю невимовну печаль бідних, малих служників –
лампи, що світло несла крізь ночі безмежні, безсонні,
Посуду, що пригощав скромною стравою нас.

Гірко дивилися книги, яких ми не зможем забрати,
І на гітарі струна тріснула саме в цю мить.
Глянули ми за вікно – там темінь буяла нестерпна;
Речі вже знали про рай – і залишалися тут.

***

Падали тихо снежинки на опустошенную землю,
Год несчастливый кончался, в небытие уходя,
Пили неспешно вино мы искристое и молодое,
Ярко горела сосна, тело лаская теплом.

Мы говорили о вечном, цитируя древних поэтов,
Нам пораженно внимали вещи, служившие нам,
И представляли себе Небесное снежное Царство,
Тихо жалея, что там места не будет для них.

Милые, верные вещи! Мы вдруг ощутили их жалость,
Их неизбывную скорбь, бедных и маленьких слуг –
Лампы, что свет свой несла сквозь ночи без сна и без края,
Скромной посуды, дарившей людям простую еду.

С горечью книги смотрели, ведь их не возьмем мы с собою,
И на гитаре струна треснула в этот момент.
Мы посмотрели в окно – а там непроглядная темень;
Вещи, о небе узнав, – здесь оставались, внизу.

Одна маленька заувага: у Москальця піввірші розділені посередині рядка. у мене теж так було. чомусь Вордпрес цього не визнає і не підтримує(((

Одна відповідь to “Кость Москалець: “Падали тихі сніжинки…”. Гекзаметр”

  1. Костянтин Москалець Лютий 2, 2012 at 4:14 pm #

    Дуже дякую, прекрасна робота, один до одного!

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: